«Навіть в Антарктиді є наш кептарик»: як майстриня Сюзанна з Косова вечорами шиє гуцульський одяг

Щовечора крім неділі та свят вона бере до рук голку та різноколірні нитки: клієнти по всьому світу чекають гуцульські кептарі та сердаки.

Один з її виробів носить відомий німецький дизайнер Франк Петер Вільде, інший зігріває наших дослідників на станції Вернадського в Антарктиді.

Черга на пошиття одягу у майстрині на рік. Вечір.Медіа вмикає настільну лампу та сідає поряд розпитати Сюзанну про її творчі вечори.

Дермантин у формі зайчика

Любов до шиття та вишивки передалась майстрині генетично: родичі по маминій та татовій гілках професійно це робили. Шиє й мама Катерина.

Тому Сюзанна змалечку росла у світі вишитих візерунків:

— Ще коли до школи не ходила, років у 5-6, почала вчитися вишивати. Мене відправляли на літо до бабусі, і вона навчала як простим орнаментам, так і складним. Один з найскладніших називається снурки. У мене був шматок дермантину у формі зайчика — на ньому ці снурки тренувалася робити. До речі, знайшли його недавно, багато років лежав у хаті.

«Мамо, вшийте мені кептарика»

Сюзанна знала, ким хоче стати, та йшла до мети:

— Ще маленька казала всім: «Буду модельєром!» Так і сталося. Вивчилась у Львові на модельєра-конструктора. Поки навчалась, брала участь у театрі мод — навчальних показах. Більш ніж у 20 показах встигла взяти участь. Демонструвала мамині кептарі та свої сукні. 

Я тоді ще не вміла сама пошити кептар, але носила як повсякденний одяг. Просила маму: «Вшийте мені кептарика». Вона шила, я йшла на пари і… Хтось одразу хотів купити у мене його. Тож я продавала і знову просила маму пошити новий. Мама ж вдома в Косові ходила на Косівський базар продавати свої роботи — не дуже купували. 

Кептар коштував як корова

Вихід напрошувався сам собою: час створити бренд. Об’єднати зусилля з мамою та разом шити гуцульський одяг, маючи родинні знання та новітні техніки шиття: 

— Я придумала назву бренду: Оksumoron. Замовлення з’являлись самі собою, розвиток йшов дуже органічно. Спочатку ми шили також ще штани та інший одяг, та, зрештою, зосередились на двох виробах: кептарях та сердаках. 

Кептар — це традиційна гуцульська безрукавка. Раніше їх шили тільки на шкірі з натуральною вовною. Носили на дві сторони: вишивкою назовні в суху погоду і вовною назовні, коли йшов дощ. 

Вода стікала з вовни, і виріб не промокав. Кептар був універсальним одягом на всі сезони. Коштував один такий кептар як… ціла корова. Шили його довго, вишивали ретельно. А носили потім настільки довго, наскільки могли.

— Сердак — це зимовий одяг. Якщо кептар одягається зверху на сорочку, то сердак — зверху на кептар. Разом це все — традиційний гуцульський стрій. Іноді сердаки ми намагаємося пошити швидше, до зимових свят, аби людина могла піти до церкви в завершеному одязі.

Гоноровий сердак та гарно зашитий кептарик

Шиється цей одяг довго: Сюзанна та Катерина дотримуються усіх правил вишивки та оздоблення:
— На один гоноровий сердак йде близько місяця часу, як і на гарно зашитий кептарик.

Зазвичай з 6 вечора до 12 ночі шию. Коли треба швидше — можу і до другої, і до третьої ночі засидітись.  Але коли вишила квітку не тим кольором і доводиться пороти — розумію, що час лягати. 

Вдень зазвичай комунікую з клієнтами та займаюсь іншими організаційними справами. А ввечері ми розкладаємо нитки, тканини. Все кольорове, яскраве.

Роблю каву. Можу годину пити її, налаштовуватись на робочий лад. Далі вмикаю освітлення — у нас всі лампи на павербанках через відключення світла. Якщо все розряджається, а треба закінчити — беру налобний ліхтарик. 

— Нині з мамою шиємо в різний час. Вона вдень, я вечорами. Та я дуже люблю, коли виходить робити це разом. Ми тоді сідаємо з мамою, працюємо та говоримо. У мене є план робіт на місяць вперед: розписую, коли і що ми робимо. 2-3 дні йде на розкрій та зшиття. Весь інший час на оздоблення. У нас є ще вишивальниця, частину роботи віддаємо їй. 

Гуцульський одяг з червоними лакованими штанами

Кропітка робота приносить непоганий дохід:
— Один кептарик чи сердак у нас коштує від $200 до $1800. Залежить від величини виробу та складності орнаменту. Також можна обрати повністю все — від матеріалів до візерунків.

Нині не обов’язково шити на шкіри, можна замінити на інший матеріал. Додати для зручності кишень, зробити підкладку. Так кептар може бути під конкретний сезон — від легенького до зимового. 

Хто замовляє гуцульське вбрання?

— Конкурентів у нас… Нема наче. Мало хто таке шиє, хіба місцеві, і то тільки для себе. 

Ми святкуємо Різдво у Криворівні, і якось я нарахувала там біля церкви 11 своїх виробів — це дуже потішило. 

Замовляють багато українці, що живуть за кордоном. Біля Мілану живе панянка, яка має чотири наших кептарі та сердак. Міксує з червоними лакованими штанами — виглядає просто вау. 

Помітила, що люди з-за кордону мотивують наших носити такий одяг, робити його модним.

У дизайнера з Німеччини Франка Петера Вільде є наш кептар. Замовлення по всій земній кулі: Шотландія, Норвегія. Навіть в Антарктиді наш кептарик зігріває дослідників на станції ім. Вернадського.

Збереження культурної спадщини

Хобі стало для Сюзанни роботою. Навіть у компанії друзів у руках майстрині нитки:
— Я беру трохи роботи з собою, коли їду до друзів. Мені треба щось робити руками. (Сміється) Я питаю їх: «Ви не образитесь, якщо буду шити, поки будемо розмовляти?» Мабуть, треба вчитись відключати свій трудоголізм.

Але люблю вишивати, це моє. Ми допомагаємо зберегти культурну спадщину. Наприклад, одному чоловіку відтворили кептар по старому фото. А скоро збираюся їхати в Яремче подивитись на старовинний кептар: буду шити його репліку для музею.

Тільки перед сном майстриня перемикається:

— Дивлюсь якісь відео на ютубі. Недавно про гурт ЩукаРиба подивилась, там вони про традиції на Маланку розповідали. Іноді читаю — зараз, наприклад, «Бабу Федиху» Уляни Маляр. Зрідка практикую цвяхостояння. На вечерю люблю пасти з морепродуктами та салатики. 

Недавнє відкриття — салат з зеленню, прошуто, хурмою та сиром. Це поливаю ще журавлиним соусом та підсипаю трохи гранату — дуже незвично і смачно. Перед сном міняю постіль — обожнюю лягати у чисту. І думати про наступний день.

Більше про українських майстрів:

Ольга Бродська

журналістка