Ідеальний вечір – час з донькою. Як проходять вечори поета і військового Павла Вишебаби

Павло Вишебаба — громадський діяч, музикант, поет, зараз служить в ЗСУ. Його збірка «Тільки не пиши мені про війну» стала бестселером. Поезії Павла збирають мільйони переглядів у тіктоці, їх кладуть на музику та озвучують на проукраїнських мітингах.

До того, як пішов на фронт, Павло заснував громадську екоорганізацію «Єдина планета», був учасником Революції Гідності, відкрив перше в Україні веганське кафе «One Planet», створив музичний оркестр «One Planet Orchestra». 

Зараз Павло воює у складі 68 Окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша. Вишебаба служить зв’язківцем: працює у виїзній групі, яка перепрошиває ретранслятори, підсилюючи сигнал, аби бійці на різних позиціях могли спілкуватися одне з одним. 

У вільний від бойових завдань час Павло організовує для побратимів вечори поезії, у складі «Культурного десанту» влаштовує читання для військових і активно готує матеріал для своєї другої збірки. 

Якими є вечори поета у війську, Павло розповів для Вечора.

Далі — його пряма мова.

Вірші, гантелі і веганські котлети на вечерю

Мій вечір — це, коли у мене вимкнені усі сповіщення на телефоні. Всім таке раджу, тоді не телефон керує тобою, а ти його використовуєш як інструмент. Я виділяю час, щоб відповісти на повідомлення, посидіти в соцмережах, подивитися новини, але не більше години. 

Інколи вдається щось написати. Вірші пишу здебільшого або ввечері, або вночі. А вдень на свіжу голову я просто перечитую все, щось редагую.

Також, як правило, 4-5 вечорів на тиждень не проходять без гантелей і штанг. 

Вечеряємо як герої «100 років самотності» Маркеса: кожен їсть, коли йому хочеться. Якщо у когось є настрій, він готує на всіх, але зобовʼязання такого немає.

Коли, наприклад, я собі щось готую, то мені не складно зробити велику каструлю на всіх. Сьогодні веганські котлети смажив, але інші щось не дуже хочуть їсти. 

В ЗСУ складно бути веганом. Ми зробили петицію, яка набрала необхідну кількість голосів. Кабінет Міністрів дав завдання, щоб розробили 3 види нових пайків — веганські, для мусульман і халяльні (продукти, які виготовлені відповідно до законів шаріату і є «чистими продуктами духовного походження»).

Але я розумію, що це не швидкий процес. 13 жовтня якраз рівно 10 років, як не вживаю м’яса. Зараз все необхідне я або замовляю собі сам новою поштою, або мені передають друзі чи волонтери.

Вечори поезій для побратимів

Вони змушені слухати, коли я написав нове. Є така потреба: як тільки щось написалося, хочу промовити це вголос для когось, не тільки для себе. 

Ми поставили це на потік. Є такий проєкт в ЗСУ «Культурний десант», я з ним не менше 100 читань для військових провів.

 Коли на фронті більш-менш спокійно, то мене забирають на декілька днів, ми по 5-6  мініконцертів даємо. В ЗСУ є посада «мпзешник» — морально-психологічне забезпечення, то вони влаштовують такі тури бригадами і підрозділами. 

Більшість військових зі своєї бригади я не бачу під час службі, тому що бригада величезна, а в таких поїздках можна поспілкуватися, побачитися. 

Пишу багато, бо у будь-яку секунду все це може завершитися

Мій давній друг Любко Дереш цікаво це пояснив тим, що коли я був у цивільному житті, у мене була робота, громадська організація, багато справ, родина, дитина і так далі.

Коли всі ці справи поставили на паузу, то залишилося основне — те, чим  я хотів би займатися. 

А ще коли людина є у небезпеці, то вона по-різному сублімує цей досвід.

Наприклад, коли ми тільки приїхали на Донеччину на фронт, то я помітив, що дуже виросло лібідо. При постійній загрозі смерті твоя психіка каже, що потрібно розмножуватися. А потім, коли заспокоюєшся, звикаєш, це приходить в норму. 

І так само з поезією — оце відчуття, що твоє існування може закінчитися у будь-яку секунду, відразу провокує питання: що я ще не встиг?

Перед сном я думаю, що зробив корисного за день, які є плоди моїх діянь і що би я хотів зробити завтра? Це дуже мені допомагає, я всім друзям це раджу, бо ця практика дійсно працює. 

Ідеальних вечорів може бути багато. Зараз через дефіцит спілкування з усіх вечорів я би обрав вечір з донькою. Друге — це вечір з друзями, у місці, де можна побазікати про все, бажано в когось на квартирі, таке афтерпаті. Це має бути тихий вечір без повітряних тривог, без прильотів.

Яким уявляєш вечір перемоги? Ще дуже довго до перемоги. Але коли це станеться, я би хотів провести цей вечір у колі побратимів. Згадати мовчанням всіх, хто не дожив до перемоги, подякувати їм. 

Важливо у цей вечір бути саме з побратимами, не з родинами. Бо якщо перемога, то ми скоро будемо прощатися. 

Гетьманова Анна