Гопак під Брітні Спірс: як зумер сходив на благодійну вечірку 2000-х

Дорогою до кав’ярні побачив афішу тематичної вечірки 2000-х.

«Те що треба для осінньої ностальгії», – подумав я і відкрив Інстаграм події. На сторінці знайшов організаторів, які активно розповідали про майбутні плани івенту.

«Дві дівчини без копійчини»

Даша і Оля схожі на Макс та Керолайн із серіалу «2 Broke girls». Вони щойно повернулись з Ірландії, куди вимушено виїхали через війну. Там почали втілювати мрію свого життя – організовувати вечірки.

В студентському місті Лімерік їхню благодійну дискотеку відвідували щонайменше 150 людей різного віку та національності. За дві події зібрали понад 120 тисяч гривень. Гроші відправили своєму другові на збір. Ірландія тремтіла від Сердючки та попсової байрактарщини.

Але жоден океан не зрівняється з Дніпром, жоден острів з Русанівкою, жоден замок із Золотими Воротами. Дівчата повернулись додому в Київ і продовжили успішний бізнес тут.

Потанцювати і вмерти

Шалена конкуренція, вимогливий ринок, сповільнення зборів змушують організаторів вигадувати гачок, який зачепить потенційного відвідувача.

Даша і Оля – ранні зумерки і пізні міленіалки – вирішили влаштувати тематичну вечірку 2000-х. І повеселитись, і закрити збір друга, який воює на одному з гарячих напрямків.

Ціль – 150 тисяч гривень, з яких 120 вже у банці. Двотисячні – це те, що добре знайоме і вже котрий рік тримається на хвилі трендів серед рейтарських фріків і пересічних мешканців спальних районів.

Чекали як тих, для кого 2000 рік був часом їхнього навчання в універах, так і нинішніх студентів. Хто із зумерів виділив 350 гривень (а це 5 чашок фільтр-кави!), аби потанцювати під хіти 2000-х? Вибір між життям і дискотекою очевидний: дискотека. Помирати з голоду, але під музику і п’яним.

Аромат холодцю та хрону

Зазвичай на ретро-вечірки ходять за дозою ностальгії. Гості у передчутті свята перекопують гардероб і складають наряди. 

В моєму гардеробі з нульових хіба що пил в куточку. Аби хоч якось віднайти в собі нотку солодкого суму, слухаю плейлист тогочасних хітів, поки їду в метро. 

Поруч підсідає хлопчик 12-ти років з напівпорожнім портфелем за спиною. Їсть сухарики, смачно облизує пальці: з крихтами і мікробами. Все, як в нульових, тільки тоді в школу носили книжки замість планшету.

Голос у вагоні метро монотонно називає станцію – «Площа українських героїв». Вибігаю, а за мною шлейф холодцю та хрону. 

Гліттер-бар

Печатка з написом «Dance with me» в’їлась мені в руку. За тридцять хвилин літери затерлись, і лишилось тільки самозакохане – «me».

Організаторки обрали для вечірки Wine Bar. Підвальне приміщення, яке на один вечір перетворилось на танцювальний майданчик з купою фотозон. 

Але це радше імітація 00-х, аніж спосіб відтворити справжній тогочасний клуб.

– Ми хотіли інший заклад, але там не склалося з власниками, – згадує Даша, організатор вечірки. -Потім, колись проходили повз цей бар, вагались – зайти чи написати в інстаграмі. Зайшли, поговорили, і умови нам підійшли.  

Здалеку помітив черговий інтерактив для відвідувачів – гліттер-бар. Ця наживка спрацювала.  

Валерія, власниця різнокольорових баночок з блискітками, запропонувала нанести глітер на волосся. Відмовився.

«Та воно відмивається легко», – запевнила Лєра. Зламався.

«Молодший» підріс

У закладі з’являються нові обличчя. Кожне можна було запам’ятати, адже на вечірку прийшло щонайбільше 50 людей.

Переважну більшість становили люди, які пам’ятають нульові шматками. Їх спогади більше ґрунтуються на переказах батьків, американських фільмах та модернізованій поп-культурі. 

Тут мало хто з тремтінням чекав нових серій «Буремного шляху» і слухав Авріль Лавінь. Натомість, кожен провів кілька років у депресії через зникнення «Jetix».

– Скільки років тобі було в нульових? – питаю дівчину, якій роблять макіяж поруч.
– Я була ще в організмі тата, – сухо відповіла вона.
– Чому вирішила прийти на вечірку?
– Хочу зробити переоцінку того періоду.

Тим часом діджей увімкнув Eminem і дівчинка на підборах увірвалась на танцмайданчик.

Гримерка-стилістка закінчила тріпати моє волосся. Зиркнув у дзеркало – подякував за те, що переконала поекспериментувати. Більше не буду.

Артем, пізній мілленіал 1985 року народження, спостерігав за процесом. В його молодості хлопців прикрашали шрами, а не блискітки.

– Чи схожа ця атмосфера на ту, яка була в 2000?
– Частково: неону не було, солодощів було не так багато, – сміється.
– Чим Вас зацікавила ця вечірка?
– Захотів поринути в атмосферу, де не було війни.

Потиснули руки, обмінялись музичними смаками: я йому – новий альбом NAZVA, він мені – Тартака і ВВ.  

Зустріч на барі

Довга черга вишикувалась біля бару за підзарядкою. Хтось встиг проскочити до ажіотажу і вже насолоджується колючим сидром. 

В барі грали переважно світові хіти, вітчизняних було мало. 

За столиком розганяється компанія: Настя, Наташа та Марина. Наважився порушити спокій дівчат і запитав їх про різницю між американськими 2000 і українськими. 

– Як ви складали образи? – голосно питаю крізь високі децибели.
– Порилась у власному гардеробі, знайшла майку з 5-го класу, – кричить 19-ти річна Настя.

Помітно. Оголений пуп визирав з-під білого рифленого шматка тканини.

– Розкажіть, в чому для вас різниця між американськими 2000 і нашими?
– Наші – не такі яскраві, – сказала Наташа, яка запросила подруг на вечірку.
– Що для вас означають нульові?
– Для мене – це дитинство до телефонів, з халабудами і шастанням по вулиці, – відповіла Марина.

Степан, який Іван. Або ні

Більшість гостей вирішили проігнорувати дрес-код. Це безжально вбило атмосферу свята ностальгії. Що змусило людей підготуватись до вечірки не належним чином? 

Запитав у хлопця, який назвався Степаном, а потім різко засміявся. Певно, він просто вирішив зберегти анонімність.

– Як готувався до заходу?
– Хотів знайти образ, але коли запитав у дядька гугла про моду 2000-х, то вибило тільки Емінема, – з роздратуванням сказав він. – Одні труби і шаровари. 

Леді Гага увірвалась з ноги у бар. Танцювальний майданчик виглядав бідно. Можливо, вечірка привернула недостатню кількість уваги через музичну програму.

Нині в тренді – популяризувати українське, діставати з найвищих поличок давно забуте. А не прокручувати затерту роками платівку.

Чи, можливо, є щось, що відштовхує самих зумерів від 2000-х?

Танцюють всі!

Окрім мене. Епілептичні здригання складно назвати танцем.

Приєднуюсь до кола з новими, ще не знайомими дівчатами.

Дівчата вмостились в м’якому куточку. Як на мене, чудове місце для короткого інтерв’ю. 

Настя та Даша вчяться в КНЕУ, альма-матер Маші – КПІ. Дівчата систематично ходять у Wine bar. Побачили афішу, і вирішили прийти на вечірку.

– Як вечірка? – питаю одразу всіх дівчат.
– Нормально, але мало людей, і на початку було щось не так з колонками, – відповідає донеччанка Даша.

Дівчата підняли пластикові стакани, п’ють – «за Донбас». 

– Що було «не так» в 2000-х?
– Ставлення до жінок, менталітет відрізнявся, у нас було все консервативно, – сказала Настя.

Люди метались від танцмайданчика на вулицю. О 10 вечора бармен нагадав, що бар знаходиться у жилому будинку і попросив зменшити гучність.

Люди продовжили б танцювати, але діджей вже змотав кілометри кабелю. Танцівники забрали свої стаканчики з залишками алкоголю, і вийшли на подвір’я. Хтось залишився чекати на таксі, хтось наважився піти пішки.

Всім потис руку, оскільки майже з кожним встиг порозмовляти.

Вечірка не отримала гучного розголосу. Зібрати залишок – 80 тисяч гривень зі 150, також не вийшло. Банка наповнилась на 7000 гривень, але цього недостатньо, аби купити новенький моноокуляр для 128 штурмової бригади ЗСУ. 

Чому так сталося? Можливо, Даша і Оля не врахували конкурентність – в цей день проходила вечірка від СЛУХ. Дівчата програли лідерам на ринку – і це нормально, адже молоді організаторки знаходяться на початку шляху. 

Даня Бумаценко