Люблю напої, де важко вгадати склад: вечори барледі та волонтерки Дар’ї Таран у Харкові

Вона вчилась на хореографку, працювала тату-моделлю, а реалізувала себе як барледі.

Харків’янка Дар’я Таран працює в барі «The Ditch» і розвивається не тільки як барледі, а й як волонтерка. 

Їй подобається працювати ввечері, адже тоді, за її словами, люди стають іншими.

Вечір починається вдень

Дар’я приходить на роботу о 14, щоб підготувати бар до приходу перших відвідувачів.

«The Ditch» відчиняється з середи по суботу о 17. Буває, ще до відкриття стоять гості, яким хочеться розслабитися.

«Зараз стерлися часові рамки. Якщо раніше знали, що пятниця-субота буде аншлаг, то тепер і в середу буває повна посадка», – каже Дар’я.

«Канава» у Харкові

«The Ditch» у перекладі означає канава. Концепція закладу відповідає назві. Бар розташований в підвальному приміщенні.

Світла від свічок тут рівно стільки, щоб орієнтуватися в просторі і бачити обличчя співрозмовника.

На одній зі стін – мальований портрет команди, створений знайомою художницею.

На полицях книги типу «The world atlas of whisky», «Liquid intelligence» та «50 поглядів на ідеальний коктейль».

Відчуття загалом – ніби спускаєшся у невеликий простір від зайвих очей. А під час повномасштабної війни у прифронтовому місті – це не тільки про приватність, а й про безпеку.

До речі, на початку вторгнення бар перетворився на волонтерський хаб. В одному із залів прибрали столи та стільці і там зберігають ліки, продукти, засоби гігієни.

Пару тижнів працівники жили у барі й готували їжу для військових. Коли Харків сильно бомбили і нічого не працювало, гуманітарну допомогу відвозили у Дергачі, Слатине та роздавали переселенцям.

«The Ditch» також став одним з перших закладів, який запрацював у Харкові після першого шоку через початок повномасштабної війни.

Відвідувачів спочатку було мало. 

«І людей у Харкові не було, і комендантська година рано починалася», – пригадує Дар’я.

Після деокупації Харківщини вона сама вже стала возити продукти, будматеріали та все необхідне у звільнені від окупантів села.

І досі робить це в дні, коли не працює в барі, де відвідувачів уже відчутно більше:

«Навіть якщо порівняти квітень цього року і зараз, то відвідувачів значно побільшало».

Також для збору донатів барледі влаштовує благодійні забіги.

Смаки барледі

Дар’я працює з напарником Сергієм по черзі: хтось на барі, хтось у залі, а наступного дня – навпаки. 

Вона на барі кайфує. Каже, робота з алкоголем цікава і різноманітна.

Дар’я любить міцнуватий коктейль «Aztec Negroni». Але частіше п’є щось на зразок «Пеніциліну», чи «Маргарити».  

Їй подобається експериментувати і змішувати. Каже, зазвичай, щоб вийшло щось дійсно смачне, потрібна не одна спроба.

«З першого разу виходить або фігня, або щось дуже класне», – ділиться барледі.

І додає: не завжди те, що смачно їй, може зайти відвідувачам.

Барледі любить складні поєднання смаків: «Щось, щоб було не просто кисло-солоденьким, а таке, що важко зрозуміти, що саме ти п’єш, і як його взагалі зробили».

Спершу ті, хто приходять до бару, просять щось звичне і зрозуміле, типу рому з колою.

А потім Дар’я пропонує спробувати щось нове, додати якийсь розсіл, або посипати чимось. Зазвичай відвідувачі довіряють їй, а потім дякують.

Хто приходить до бару

Гості бару «The Ditch» – зазвичай люди 25-40 років, які знають, чого хочуть від життя.

«Зовсім молоді до нас не ходять», — говорить барледі. 

Бар має свою ціну. В середньому коктейль коштує 300 грн, а є й за 450 грн.

Тут використовують якісний алкоголь, самостійно ферментують овочі та фрукти, а також готують коктейлі в банках, які можна замовити з доставкою. 

Дар’я говорить, що вони не намагаються здешевлювати напої за рахунок якості.

І додає, що велика війна вплинула на смаки відвідувачів. Багато гостей, які пили складні коктейлі, виїхали через вторгнення з Харкова. 

«Тому зараз ми знову починаємо привчати людей до чогось більш цікавого, розповідаємо про техніки, які використовуємо. Це не про напитися, а про культуру споживання», – говорить дівчина.

Бар – це також місце спілкування. Приходять різні люди: від тих, яким потрібно посидіти й помовчати, до тиха кому кортить виговоритися.

«Є гості, про яких вже знаєш, що їм завтра будуть стригти собаку, коли день народження мами і т.д. І наступного разу вже можна поцікавитись, як пройшов той чи інший захід. Таке ненав’язливе спілкування».

При цьому бар дотримується принципу, що бармен – теж людина і не може постійно вислуховувати клієнта. «Немає такого, що тобі погано, а ти мусиш усміхатися і спілкуватися», — ділиться дівчина.

У роботі барледі її мотивує, коли гості, маючи великий вибір закладів, ідуть святкувати день народження чи якусь важливу подію саме до неї.

«Мені подобається, коли людям весело. Коли бачиш різницю, яка людина приходить, і яка вже зовсім інша йде, навіть якщо не п’яненька, а просто весела. Ти відчуваєш, що підняв їй настрій».

Зараз бар працює до 22.00. Інколи затримуються і довше, головне, щоб до комендантської години, яка в Харкові розпочинається о 23.00, встигнути додому.

Завершується вечір  у барі зазвичай розмовами про роботу, ще одним коктейльчиком на вулиці та цигаркою. «Якщо ще гості залишаються, то виходимо на вулицю, спілкуємось, куримо і розходимось». 

Дівчат хочуть на ролі барледі

Дар‘ю часто питають, як їй у сфері, яка стереотипно вважається чоловічою. Вона говорить, що можливо раніше так вважали, оскільки треба було таскати важкі кеги:

«Дівчат беруть працювати на бар і навіть сильно хочуть, щоб жінки працювали, бо жінка – це відповідальність. Зараз жінки можуть навіть собі дозволити перебирати місцями, де хочуть працювати».

Каже, їй лиш раз сказав колега щось типу, що це не жіноча робота. Все закінчилось тим, що його звільнили, і він не міг влаштуватися на роботу в іншому місці, адже не звик працювати.

«Треба просто фігачити і все. Якщо ти нормально робиш, в тебе нормально все буде, а якщо робиш галімо, то дівчинка ти чи хлопчик, то немає значення, в тебе все одно нічого не вийде».

Мріє про власний заклад у стилі мексикано

Активності Дар‘ї можна лише щиро позаздрити. Окрім роботи та волонтерства, вона планує видати власну книгу рецептів, бо регулярно бере участь у конкурсах барменів, де доводиться придумувати нові й складні коктейлі.  

Каже, назбиралося стільки матеріалу, що хочеться зібрати його в одному місці: «Домовляюся з дівчиною, яка допоможе оформити рецепти у невелику книгу».

А ще – мріє відкрити власний бар: «Щоб це був тільки мій заклад, маю багато задумок, хочу монопродукт, мексиканську тематику».

Дар’я впевнена, що жити одним днем не дуже правильно: «Якщо жити тільки сьогоднішнім днем, то тоді буде важко, якщо ти виживеш. Ну вижив ти, а що далі?».

Тому вона старається наповнити сенсом кожен день, але й не забуває мріяти та планувати майбутнє. 

Кущенко Олена