Не просто кіно: до Дня філософії дивіться три фільми, в яких закладені реальні філософські концепції

Щорічно, кожний третій четвер листопада, відзначається Всесвітній день філософії.

Це свято заснували для того, щоб зробити  філософію ближчою усім, хто цікавиться цим знаннями та способом мислення, незалежно від рівня академічної освіти. 

Наш кінокритик Ігор Кромф колись викладав філософію і навіть ледь не захистив дисертацію.

Тому ми попросили розповісти його про популярні фільми, в яких закладені реальні філософські концепції. 

«Той, що біжить по лезу»

• Рік випуску: 1982
• IMDb 8,1
• Режисер: Рідлі Скотт
• Яка філософська концепція: філософія свідомості
• Дивитися на Megogo

Фільм про детектива, що займається полюванням на штучно створених андроїдів-реплікантів, що не хочуть бути рабами людей, став не лише першою у світі стрічкою у жанрі кіберпанк, але й однією з найбільш філософських картин. 

Досить лише того, що ім’я детектива – Рік Декарт.

Це посилання на засновника раціоналізму, французького філософа Рене Декарта.

А в образі головного антагоніста-репліканта Роя Батті (Рутгерт Хауер) Рідлі Скотт заклав уявлення про надлюдину Фрідріха Ніцше.

Протистояння Ріка Декарда і Роя Батті у фільмі – це алюзія на філософські підходи раціоналізму та ірраціоналізму.

Тобто сприйняття світу через розум та через інтуїцію.  

Але все ж цікаво поговорити про основну тему фільму: чи є реплікант (штучно створений андроїд) людиною?

Саме цим питанням мучиться весь час головний герой, детектив, який полює на реплікантів-втікачів. 

Ця тема відсилає нас до традиції аналітичної філософії та філософії свідомості, яка виникла в Британії та США в кінці 1930-х, але набула широкого розвитку у 1980-1990-х роках. 

Один із найбільш серйозних філософів цього напрямку – Джон Сьорл.

Він є прихильником теорії, що свідомість – це властивість фізичного об’єкта (зазвичай мозку), однак вона не обмежується його фізичним станом. А – є особливою сутністю, що володіє унікальними властивостями.

Тобто якщо свідомість виходить за межі простої роботи людського мозку, то можна припускати, що реплікат зі свідомістю мало чим відрізняється від людини.  

«Кримінальне чтиво»

• Рік виходу: 1994
• IMDb 8,9
• Режисер: Квентін Тарантіно
• Яка філософська концепція: постмодернізм
• Дивитися на Megogo

Невідомо, чи знайомий був Тарантіно з постомодерністською філософією, коли знімав свою кримінальну комедію «Кримінальне чтиво».

Та саме цей фільм заклав постмодерністську філософію в американське кіно у 1990-х роках. 

Французький філософ Жан Франсуа Ліотар розглядав великі історії (гранд-наративи) як такі, що не можуть бути достовірними через існування маленьких історій (мікронаративів). Чому? Бо маленькі історії завжди суперечать стійкій та «згладженій» структурі великої історії.

Тарантіно це й показує своїм нелінійним сюжетом, де жодна з історії немає стійкого початку та кінця.

«Кримінальне чтиво» – фільм без головного героя, адже що історія кілерів Джулса (Семюел Джексон) та Вінсента (Джон Траволта) з убивством боржників, що історія Вінсента та Мії (Ума Турман), що історія в закусочній з Джулсом та грабіжником (Тім Рот), що історія з Бутчем (Брюс Вілліс) – це все окремі закінчені історії, кожна з яких важлива по-своєму і може існувати цілісно без решти фільму.

Так Тарантіно будує сюжет фактично за філософською концепцією Ліотара. 

Французький філософ Жан Бордріяр стверджує, що створити щось принципово нове уже майже неможливо. Фактично, все, що ми створюємо зараз – це симулякр. Тобто копія копії оригіналу, створеного давно.

Якщо простіше, будь-який сюжет давно вже створили, а сучасні автори лише дають його інтерпретації. 

Тарантіно максимально кайфує від цього і кожен його кадр – це посилання на кінокласику з 1930-50-х років. Наприклад, історія Бутча – це алюзія на «боксерський нуар» 1950-х.

Також у фільмі є посилання до Гічкока та інших кінокласиків. 

«Ще по одній 2020»

• Рік виходу: 2020
• IMDb 7,7
• Режисер: Томас Вінтерберг
• Яка філософська концепція: екзистенціалізм 
• Дивитися на sweet tv

Стрічка данського режисера Томаса Вінтерберга про групу вчителів, яким за сорок, що вирішує вирватись з рутини завдяки алкоголю, починається зі слів видатного данського філософа Сьорена К’єркегора, якого вважають предтечею екзистенціалізму. 

Екзистенціалізм – це філософський напрям, що розглядає людину як духовну істоту, що здатна сама обирати власну долю, відтак, сама відповідає за власні вчинки.

Якщо коротко, то екзистенціалізм розглядає наше буття як абсурд, а наше оточення – як те, що нав’язує свою волю.

Особистість повинна завжди усвідомлювати, що буття позбавлене сенсу і опиратись нав’язуванню їй чужою волі.

Для цього існує екзистенція – внутрішнє переживання, яке відкриває шлях до особистої свободи.

Тобто людина може бути вільною, лише коли вчиняє ті вчинки, за які готова нести відповідальність особисто. 

Головний герой «Ще по одній» – ідеальний приклад персонажа, який бореться з екзистенційною кризою.

Він загруз у нав’язаних йому суспільством стереотипах про сім’ю, кар’єру, успіх і раптом робить вибір, який суперечить цим нав’язуванням (пиячить) та врешті починає нести відповідальність за власні вчинки (ледь не втрачає родину та роботу).

Однак усвідомлення того, що він тепер вільний, рятує його та допомагає наново вибудувати відносини в сім’ї, з колегами та самим собою.

Фінальна сцена танцю Мадса Мікельсена – ідеальна ілюстрація людини, яка відчула свободу та розуміє, що вона господар свого життя.

Кромф Ігор