Повальсувати у красивій сукні біля фотозони з оленями: як у Києві пройшов класичний зимовий бал для кількох поколінь

Київ. Зимовий бал. Жовтневий.

На київську бруківку падає передноворічний сніг.

Попелюшка-організаторка «Зимового балу 2024» закінчує перебирати макові зерна від проса, писати у чат події та клеїти оленів з картону.

Майстер-клас буде. Дегустація вина теж. Кейтеринг на місці.

Найкрасивіша зала у справжньому палаці орендована. Сукня з мрії стала реальністю. Іскриться діадема: 16:30, час їхати на бал.

Моя бензинова карета теж підʼїхала: виходжу і несу до входу у Жовтневий поділ сукні, щоб не заляпати об київську зиму.

Обшарпані коридори врешті закінчуються. Крок – і я на балу. 

Студентка Попелюшка влаштовує зимовий бал

Перше приміщення з їжею та напоями: кожен гість отримує велкам дрінк безкоштовно, за все інше необхідно платити: зібрані кошти підуть на потрібні речі для ЗСУ.

У великі фонди з цієї події донатів не буде: Попелюшка спілкується з воїнами на «0» напряму, і гроші підуть під конкретні запити.

Звати Попелюшку Іра, вона зустрічає мене у фойє.

Сьогодні перший бал, який вона організувала разом із друзями-студентами та книжковим клубом «5К»: 

– Я люблю багато читати, особливо фентезі. Живу у цьому світі: гарні сукні, бали, дракони – це любов з перших сторінок. Тому і в реальності хочеться повальсувати у красивому платті. Різні книжкові спільноти час від часу влаштовують бали, проте я ніяк не могла на них потрапити. Запропонувала засновнику нашого книжкового клубу Ігорю зробити власний бал – він погодився.

Далі – кілька місяців організації: Ігор відповідає за оренду приміщення та інші матеріальні речі. Іра – за програму:

– Хто я така? Студентка, мені 20 – останній курс. Скоро отримаю спеціальність «звʼязківець», а поки не хочу сидіти без діла.

Репетиції у коридорах та картонні олені

Іра покликала дванадцятьох знайомих студентів з різних вишів і створила команду. Ніхто з них танцювати бальні танці не вмів, проте вони вивчили вальс:

– Де ми тільки не репетирували, коли на вулиці стало холодно: у моєму навчальному закладі на сцені, у дитсадочках, в коридорах. Думали в метро ще: і людей розвеселити, і самим потренуватися. Але до цього не дійшло.

Сьогодні тут кілька поколінь: зумери, які прийшли за запрошенням Іри, міленіали та бумери з книжкового клубу.

У кожної учасниці – свій стиль: довгі сукні по фігурах, короткі коктельні, справжні бальні з кільцями та корсетами.

Одна дівчина у весільній прийшла і чудово вписалась.

Я та ще одна учасниця у сукнях-вишиванках.

Чоловіки та хлопці у фраках та класичних костюмах. Красиво!..

Вальс відкривав бал. Скоро почнеться основна частина: майстер-клас з самби та дегустація українських вин. На неї уже приготувалася йти компанія ошатно одягнених жінок: просять мене сфотографувати їх у фотозоні з оленями.

– Я останній раз так одягалась перед великою війною, – розповідає Лариса. – Мені подобається естетика в усьому. Бал зобовʼязав вдягнутися красиво: вдячна за це.

У голову лізуть думки: як можу зараз бути така гарна, що за танці посеред війни? Але ми маємо стверджувати життя. Мрію, що скоро знову зберемося отак і святкуватимемо мирне життя.

Фотографую веселу компанію і слухаю історію створення фотозони від Іри:

– Ми 4 дні і 4 ночі підряд з картону ліпили оленів! Перед тим знайшли склад, де нам дали обрізки картону. Дуже міцний, як фанера. Ним вбити можна. Різати його ножицями нереально. Тільки великий канцелярський ніж його брав.

Як знайти принца на балу

Допомагає Ірі її мама Вікторія: вона за столиком справа від сцени. Реєструє на конкурси: король та королева балу і однакові номерки.

Для першого конкурсу треба написати своє імʼя на листочку: переможців оберуть рандомно. 

Другий конкурс складніший: у кожного учасника є браслет із номером. І десь в натовпі у когось –  таке ж число. Що робити? Іти і знайомитись!

Спойлер: у мене був 55-й. Я знайшла людей з 5, 54, 56 та 57 номерами. А свою «половинку» — ні.

Ми розділяємося: дегустація починається тут, а я йду вчитися танцювати. Охочих до танцю багато.

Ми спочатку кучкуємося під сценою та вчимо кілька основних рухів. На сцені професійний танцюрист.

– Робимо коло та розбиваємося на пари! – ведучий починає наступний етап. 

Дівчата роздивляються навколо: хлопців втричі менше. Я цим не переймаюсь:  навшпиньках лізу під сцену сфоткати нашого вчителя і… Отримую по голові від якогось хлопця:

– Вибач! – ніяковіє він. Я сміюсь.

– Я Сергій. Давай разом танцювати, – пропонує. 

Ось вам, дівчата, легкий і майже безболісний спосіб знайти свого принца на балу.

Пардон, бл*ядь! Вчить вальсувати зимовий бал

– Вліво, вправо, поворот, руки догори, крок назад! – ми рухаємося… Кудись. 

Нас загалом більше 50-ти чоловік, і кожен чує щось своє. І всі ці карколомно красиві люди у вечірніх сукнях і фраках натикаються одне на одного, відтоптують ноги, регочуть як пацани з Троєшки і кажуть:

– Пардон, бл*ядь!

Через півтори години нам таки вдається хоч трохи вивчити танець.

Танцюємо майже синхронно, ловимо ритм і кайфуємо: це справді відбувається з нами. Ми на балу. 

Встигаю на останні краплі дегустації, сомельє Женя наливає спробувати червоне вино:

– Я люблю вина, багато читаю про них. Кілька років тому закінчив курси сомельє та роблю невеликі виїзні дегустації. Сьогодні ми куштували автохтонні сорти наших вин: з винограду, який виріс у конкретному регіоні і не має аналогів у світі.

Він трохи ніяковіє, та я бачу по дегустаторах, що все пройшло відмінно:

– Нині спробували біле вино з Закарпаття «Шато Чизай», рожеве з Тернопільської області – «Рожевий квадрат» та червоне з Одещини з сорту винограду «одеський чорний». Я переживав: як все пройде? Бал, все серйозно. Але після першої усмішки розслабився: все класно, всі свої.

Піаністка у пуховику

Наступна частина балу – танці під живе виконання саксофона та роялю.

Світло у залі вимикають, лишається камерна підсвітка. Час запрошувати на танець ту саму, з якої не зводив очей. Зізнаватися у своїх почуттях, ніжно торкатись рук…

– Шановні гості, повітряна тривога, – на сцену забігає ведучий балу – майбутній маркетолог Андрій.

Ми шуршимо сукнями у гардероб – кажуть, у підвалі холодно. Але там, виявилося, гаряче працював бар, продавали книги. Разом з нами від тривоги ховались слухачі з концерту піаніста Євгена Хмари. Тож набилося нас багатенько.

На щастя, швидко небезпека минула і ми повернулись до зали. Стаємо купкою і чекаємо: може, знову почнеться. Раптом одна з нас, не знімаючи пальто, йде до роялю.

Сідає та починає грати мелодію з фільму «Вічне кохання». Завмираю. Її музика повертає нас на бал.

Ранок випускного: як завершився зимовий бал

Дівчата під шумок перевзулися: кілька годин на підборах з незвички тяжко. Я теж у чоботах.

Поряд зі мною — пані у луноходах.

Захід змінює вайб з класичного балу на ранок випускного. Кілька пісень, ще трохи танців.

Ведучий Андрій знову на сцені:

– Король та королева балу, виходьте на сцену!

Він називає імена. Новоспечених монархів коронують.

Завершує бал світлове шоу. 

Засновник книжкового клубу «5К» та організатор балу Ігор усміхається. Каже, що його очікування справдились:

– Кожна така подія сьогодні має приносити користь ЗСУ. Але ці події мають відбуватися, щоб ми трохи відволікались, відпочивали і мали сили далі працювати на перемогу. Думаю, нам це вдалося. Ми вклали свої кошти у свято і нічого на ньому не заробили. Сподіваюся, нам добре задонатять на банку учасники балу.

До речі, я вперше в житті у фраку. І другий раз в житті у класичному костюмі. Мене знають як людину, яка постійно у спортивному.

Світло гасне. 21:00. Прекрасні леді одягають джинси та куртки. Таксі уже приїхало по мене:

– Це ви у жовтому пальто?

– То сукня…

Колись я розкажу своїм онукам, що під час війни я була на балу. А вони не повірять і засміються. І я сміятимусь з ними.

Більше про життя вечірнього міста:

• Сало, медовуха і сімейний бізнес: вечірній репортаж з ялинкового ярмарку в Києві
• «Кінцева, я сказав, кінцева!»: вечірній репортаж з автобусного маршруту замість закритого метро на Голосіїв та Теремки

Ольга Бродська

журналістка