Провінційна історія злоби. Чому варто піти в кіно на «Хліб і сіль» і які ще прем’єри польських фільмів не пропустити

В Україні з 5 жовтня виходить в прокат польська соціальна драма «Хліб і сіль» Даміана Коцура. Вона отримала спеціальний приз журі секції «Горизонти» на Венеційському кінофестивалі. Прем’єра фільму відбудеться в межах фестивалю «Дні польського кіно в Україні». 

Кінокритик Ігор Кромф розповідає, якою вийшла дебютна стрічка Даміана Коцура. А ще радить ще кілька польських прем’єр жовтня. 

Оцінка від критика

Це досить тиха та нединамічна інді-драма про реальність польського сьогодення. Коли її дивишся, то розумієш, наскільки у нас близькі проблеми з західними сусідами. 

Загалом 7/10

На що звернути увагу

• Режисер робить чимало акцентів у фільмі, які не проговорює, але які пояснюють частину сюжету.
• Музика – один з ключів до розкриття персонажів.
• Звертайте увагу взагалі на польські фільми в прокаті. Скоро їх повинно бути ще більше. 

Коротко про сюжет

Сюжет фільм розповідає нам про Тимека – перспективного польського піаніста, який приїжджає з Варшави на канікули додому, у невелике провінційне містечко. Тут його чекає брат Яцек, який завалив іспит в консерваторію і тепер б’є байдики з друзями.

 Тимек швидко повертається в колишню компанію, однак розуміє, що тут йому нудно. Знічев’я він курить з старими друзями марихуану, п’є пиво і жартує на теми гомофобії чи расизму. Але все вже йому нецікаво.

Він бачить, що соціально виріс у порівнянні з друзями, які лишились жити в рідному місті. Саме тому Тимек насідає на Яцека, щоб той теж не бив байдики та готувався до вступу наступного року. 

Компанія друзів засідає в кебабній, яку тримають арабські мігранти. З одного боку хлопці люблять ходити в кебабну, бо тут смачно і дешево, а ще можна зі своїм алкоголем.

А з іншого вони ненавидять мігрантів, які тримають цю кебабну. Безкінечні суперечки та сварки врешті призводять до більш гострого конфлікту з трагічною розв’язкою. 

Історія про провінціалізм

На перший погляд роботу Коцура може здатись ще одним фільмом про питання мігрантів з країн з принципово іншою культурою та проблеми, які це може викликати.

Старі друзі та подруги Тимека – це молоді люди, які не поїхали з рідного невеликого міста. За час, поки головний герой навчався у Варшаві, вони намагались влаштувати життя тут. Так, як це було б можливо.

Більшість з них не має жодних перспектив. Винними у своїх бідах вони вважають біженців-мігрантів, які перебрались з Близького Сходу і змогли тут, в умовах миру та спокою, облаштувати власну справу. Та ще й таку, яка приносить прибуток.

Здавалось би, це має мотивувати, але все відбувається навпаки – мігранти, які сумлінною працею будують успішне життя, викликають лише ненависть та заздрість місцевих.

В цьому контексті можна згадати фільм румунського режисера Крістіана Мунджіу «МРТ». У ньому теж розповідають історію про провініційну ворожість до мігрантів, які раптом стають більш успішними за місцевих жителів.

Дебютний призер Венеції 

«Хліб і сіль» – це дебютний повний метр Даміана Коцура. Його короткометражки виділялись грубим стилем та історіями про чоловіків, які стають самотніми у суспільстві.

Стрічка отримала спеціальний приз журі Венеційського кінофестивалю минулого року у секції «Горизонти» (друга за значимістю секція фестивалю).

Його герой Тимек – мовчазний спостерігач за цим світом провінційного містечка, де він колись жив. Місцями йому не вистачає сміливості, а місцями – бажання, щоб виступити проти того, що він бачить. 

Попри приємну атмосферу фільму, він має чимало недоліків. Зокрема, тут провисає сценарна робота. Коцур лишає нам натяки на гомосексуалість Тимека, але цей момент ніяк далі не знаходить життя. Таке ж і з фіналом: чому він саме такий, лишається хіба на здогадку глядачеві. 

Стрічка виділяється досить грубою операторською та монтажною роботою. Але ця грубість компенсується приємним освітленням та досить неспішним ритмом фільму, тому дивитись цю інді-драму приємно.

«Хліб і сіль» за стилем (не за змістом) схожі з «Додому» Нарімана Алієва та «Вулканом» Романа Бондарчука. Фільм Коцура – це приклад, на якому добре видно, як український кінематограф близький у своїх вадах та перевагах з фільмами країн Центральної та Східної Європи. 

Ще чотири важливі польські прем’єри 

У жовтні в межах фестивалів Дні польського кіно та Київський тиждень критики відбудеться кілька важливих прем’єр польського кінематографа. Кінокритик Ігор Кромф також підібрав, що варто глянути на цих фестивалях. 

«Іа»

Драматична стрічка, яка розповідає про мандрівку сірого ослика з сумними очима, який проходить шлях через Європу, зустрічаючи різних людей та потрапляючи у різні ситуації.

Неймовірно поетичне кіно, яке завдяки споглядальницькому прийому перетворює півтори голдини хронометражу у багатожанрову мандрівку. 

«Зелений кордон»

Скандальна стрічка польської режисерки Агнешки Голланд, яка раніше зняла фільм «Ціна правди» про Голодомор 1932-33 років. Цього разу в центрі сюжету історія про мігрантську кризу, яку штучно створила Білорусь на кордоні з Польщею у 2021 році.

Те, як Голланд показала проблему міграції (дуже гостру та болючу для Польщі), викликало бурхливі дискусії у польському суспільстві. 

«Мовчазні двійнята»

Фільм брав участь в Каннському кінофестивалі. В основі стрічки реальна історія Джун і Дженніфер Ґіббонс. Сюжет розповідає про двох сестер, які пережили тривалий досвід ізоляції. І як це призвело до серії злочинів

«Нескінчення буря»

Пригодницька драма, яка розповідає про жінку на ім’я Пем, що вирушає в гірський похід. Саме довгий шлях через крижані та вітряні гори стане свого роду ритуалом очищення для жінки. Пем зможе відпустити минуле та спогади, які її постійно мучать.

Ще почитати про кіно:

• гід по скандинавському кіно: які фільми варто подивитись;
• добірка сильних фільмів українських режисерок;
• добірка міні-серіалів, які можна переглянути за один вечір.

Кромф Ігор