«У житті може статись все, не зациклюйтесь»: журналістка Яніна Соколова про те, як рятувати менталку у складні часи

«Виходить чи не виходить щось — після онкології спокійно до цього ставлюсь. Життя коротке, прагну отримати задоволення і допомогти іншим», — каже журналістка й активістка Яніна Соколова. 

Їй 40 років, вона з Запоріжжя. Заснувала YouTube-канал Yanina Sokolova, фонд «Варто жити» й лінію психологічної підтримки 5522. У 2019 році поборола рак і зараз підтримує онкохворих. 

У новому подкасті «Їде Дах» вона розповіла, яка психологічна проблема найчастіше хвилює додзвонювачів гарячої лінії, чому вона боїться відпустки і що, на її думку пожирає найцінніше — наш ресурс і час короткого життя. 

Вечір.Media публікує головні тези подкасту. 

Повну версію розмови гештальт-терапевтки у навчанні Юлії Забєліної з Яніною Соколовою дивіться у новому подкасті «Їде Дах» на YouTube-каналі «Щиро кажучи».

Пережила рак, живу під час війни. У житті можливо все

Протягом останніх трьох років було різне, але — тримаюсь. 

Кожного дня мій фізичний і психологічний стан змінюється. Це залежить від обстрілів, потреб армії, відео, які мені щодня шлють військові. Від того, чи доводилось мені вночі вести дітей у безпечне місце. А вдень ховати когось. 

У нашого фонду «Варто жити» є лінія психологічної підтримки 5522 і — Увага! Хвилинка «корупції і лобізму» — я можу подзвонити будь-кому з наших сотень психологів. 

Жарти жартами, але психологи точно допомагають. До трьох сотень людей дзвонять щомісяця. Внесла цю опцію у свій особистий список опцій підтримки самої себе. Воно працює. 

У моєму житті був цілий рік фізичних і психологічних потрясінь. Спочатку діагноз — рак, оговтання від діагнозу, операція, променева терапія. 

Це 20 курсів променевої терапії — коли лягаєш у «саркофаг» і там тебе опромінюють. Потім хімієтерапія після якої випало все волосся і брови. 

Після раку був ковід у всіх нас, зараз триває війна. Гадаю, що ці події загартували й мене і всіх українців. 

Так легко кажу, але сама зациклююсь, бо є людські інстинкти від яких нікуди не дітись. Але психолог — він допомагає нам допомогти самим собі. Тому закликаю — дзвоніть, звертайтесь по психологічну допомогу.

Українцям випало жити у найважчі часи

Психологічна підтримка — це неоціненна допомога. 

Живемо один раз, майбутнє непевне. І треба шукати можливість «поправити кукуху» у правильний бік, щоб отримувати насолоду від життя і бути у ньому корисним. 

Нам телефонують і військові, часто це кризові стани, навіть під час штурмів були дзвінки. 

Думаю, що зараз українцям випало жити у найважчі часи, коли ми коли-небудь переживали. Гадаю, що до січня-лютого нас чекає ускладнення ситуації: буде зима, росіяни посилюють обстріли.

Тому зараз варто зрозуміти свій алгоритм дій на наступні три місяці. Сісти й розписати, що і як робити за різних сценаріїв. Зайняти свій день корисними діями. Які не будуть відбирати енергію і ресурси, а підтримуватимуть. 

Відпустка для мене — страшний сон

Звикла і люблю працювати. Коли у мене вихідний, то розумію: маю вільний день, а я всю роботу переробила. Наче страшний сон для мене. 

Якщо витрачаю вихідний на перегляд серіалу, то це вганяє у такий стан — «Цілий день витратила і так неефективно!». Засуджує себе за це. 

Зараз переконана — все, чим займаюсь, має робити мене і Всесвіт кращими. Якщо цього не сталось, значить день минув даремно. 

Рада, що маю багато роботи. Є діти, з усіма їх гуртками, кікбоксингами, музичними школами, нашими спільними заняттями і часу на відпустку просто немає. 

А якщо вона є, то це два дні, які виокремлюю собі для відпочинку — мені цього достатньо. 

Великий ресурс мені дає сон. Якщо не сплю достатньо (у мене це 10 годин десь), то мені геть зле. 

У мене двоє дітей, встаю близько 06:00 щодня і день розписаний аж до вечора. 

Якщо вночі сильно обстріли і сон збивається, то наступного дня я геть знесилена — нічого не хочу. Хочеться просто впасти і все. Цей стається не часто, але буває — такі дні мушу просто перетерпіти.

Виходить чи щось не виходить — після онкології не зациклююсь

У своїй команді прагну до дисципліни: створюю умови, де дотримуватись дисципліни комфортно. 

Коли робота грамотно розподілена і делегована. Делегувати — о, це справжній дар. І велике щастя знайти людину чи команду, якій можна делегувати і бути спокійною: зроблять. 

Новим людям даю три шанси. Якщо вони витрачені, то прошу піти по-хорошому. Вони не мене підводять, а команду, яка пахала. Так буде краще всім. 

Після онкології не зациклююсь — от щось добре вийшло, а щось не так вже добре. Зрештою всі ми помремо. Не треба на це витрачати великий ресурс, нервові клітини, захоплюватись самобичуванням. 

Війна також дала урок, що життя коротке. І може так статись, що твої великі очікування обернуться великим розчаруванням. Яке висмокче з тебе силу-силенну ресурсу.

«Поранені» всі, цілих немає

Війна, ракетні атаки, тривоги, втрати — це завдало всім нам поранення різного ступеня важкості. 

І суспільство зараз наелектризоване, емоційно нестабільне і поляризоване. 

На людей тисне відсутність хоч якоїсь розради, щоб виплеснути все, що на душі, що тисне. Не має змоги чи звички виплеснути напругу через спорт, немає близьких поряд, натомість — є самотність. 

І сім’я може у них бути, але при цьому вони самотні. 

Чоловік, дружина, син можуть служити і бути далеко. Хтось когось втратив і переживає це. Пари розлучаються, бо війна показала, як інколи люди під одним дахом можуть бути далекими і непотрібними одне одному. 

Сучасна модель життя з засиллям гаджетів часто приводить до обриву соціальних зв’язків. Ковід вніс свою лепту у дистанцію між людьми. 

І уявіть, у ці часи, коли ми не знаємо, що буде через годину, майбутнє непевне, ми не маємо з ким поділитись своїми тривогами, не маємо точки опори.

Тож самотність — найбільша проблема зараз. У самотності важкі часи стають непростим випробуванням. Коли ділимось, стає легше. 

Якщо немає з ким поділитись, то дзвоніть на нашу лінію 5522 — вона для цього і існує, щоб люди не замикались у собі. 

Ще про вечори ментального здоров’я:

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»