“Вечорами я збираю “Оркодавів” – як механік чаклує над старими мотоциклами для ЗСУ на передову

Хоч мотомеханік-волонтер з міста Знам’янки на Кіровоградщині Олександр Міхрін і його однодумці збирають мотоцикли у себе в гаражах, та обсяги у них майже промислові: за понад рік повномасштабної вони зібрали 25 мотоциклів і передали їх на передову.

Увесь цей час їхні вечори проходять незміно – за ремонтом техніки. 

“Я мало проводжу часу з сім’єю, за роботою часто не помічаю, що вечір давно перейшов у ніч, але мотивують захопливі відгуки наших воїнів”, – розповідає про свій теперішній життєвий уклад Олександр. Далі – його пряма мова.

Вечори малого бешкетника

Я родом із села Володимирівки тодішнього Знам’янського району на Кіровоградщині. У дитинстві був бешкетником: увечері то сіно комусь спалимо, то поб’ємося із сусідськими хлопцями. 

Із дитсадка мріяв стати мотогонщиком. У батька ні мотоцикла, ні авто не було, він не вмів водити.

А от дід був водієм бензовоза, катав мене в кабіні. Можливо, таке захоплення від діда, а, може, само собою з’явилося.

Ким був до волонтерства

Моя основна робота – машиніст насосних установок на пожежному потязі. Також до повномасштабного вторгнення після позмінної роботи із приятелями разом ремонтували автомобілі на СТО. 

Повномасштабна війна повністю змінила звичний устрій життя.

Коли у квітні минулого року побачив перше звернення від 45-го батальйону про потребу у мототранспорті – пішло-поїхало.

Які мотоцикли ремонтують для ЗСУ

Ми називаємо їх “Оркодавами”.

Ми їх отримуємо від власників у вкрай незадовільному стані, але то нічого – у нас достатньо досвіду, аби перетворити їх на надійні та витривалі апарати, які допомагають нищити ворога.

Увесь масштаб переваг мотоцикла може зрозуміти тільки мотоцикліст.

У цього транспортного засобу є безліч плюсів порівняно з автомобілем. Це більш диверсійна річ, мотоцикли довше живуть, бо невеликі за розміром і більш маневрені: будь-яка посадка, ліс, поле – усе під силу, витримують вантаж до пів тонни.

Наскільки затребувані старі мотоцикли

Зараз ремонт мотоциклів поглинув мене повністю. Моя робота розпланована на тиждень вперед, буває, і на два.

Замовлень стільки, що тільки 3-4 дні йде на те, щоб їздити між майстрами, шукати, сортувати та відправляти необхідні запчастини, а ще ж треба безпосередньо ремонтувати мотори і проводити зварювальні роботи. 

Але усвідомлюю, що наш сусід, який століттями становить загрозу для України, не дасть нам жити спокійно.

Тому ніякої втоми, а надихають і мотивують мене відгуки військових, їхні фото з нашою технікою.

Ремонтний флешмоб

Можна вважати, що я започаткував своєрідний флешмоб.

Умільці з різних регіонів України, коли дізнаються про нашу роботу через соцмережі, теж запалюються цією ідеєю і приєднуються.

Кожен робить свій вузол, який поштою пересилає нам для остаточної зборки. Зараз нас чотирнадцять.

Відновлювати таку техніку – нелегко і довго. Ми ж не завод. Тож більше майстрів – більше мотиків.

Попри всі наші нестандартні рішення, вартість кожної одиниці обходиться у понад 10 000 гривень. Тож запчастини, розхідні матеріали чи гроші потрібні постійно.

Типовий вечір зараз це…

Ось уже понад рік мій вечір є незмінним: приходжу зі зміни, годую дворового собаку, п’ю каву, перевдягаюся, їду в магазин закуповувати деталі, а потім до ночі працюю в гаражі.

Зараз я не помічаю, коли сутеніє. У гаражі увесь час горить електрика, і дізнаюся про вечірню пору, коли відкриваю ворота, щоб трохи подихати свіжим повітрям, а не мастилом та мазутом.

Вечір і ніч для мене – це можливість працювати. Навіть через те, що менше надходить телефонних дзвінків, які відволікають.

Коли телефонують у справі, відгукуються на якесь прохання чи дають пораду – це добре.

Але коли хочуть перекинутися знічев’я: як ти? як справи? – дратує і тягне відповісти неввічливо, бо руки брудні, музика грає, і треба витерти руки, вимкнути музику, щоб відповісти. Дехто ображався спочатку, та звикли.

Музика під час ремонту

Коли я працюю, то фоново слухаю рок і хеві-метал – важку музику, бо ж ніхто з байкерів шансон не слухає.

З українських – гурти “Карна”, “Смузі”, інколи “Козак систем” або “Жадан і собаки”.

Ніколи не був прихильником російського року, як і не був учасником байкерських клубів, бо у них російське коріння.

Коли їсти, якщо мотики ремонтувати треба?

За цей рік я помітно схуд. Коли вихідний, то дружині ще вдається запросити в хату на обід, а в будній день, коли вона на роботі, я навіть не помічаю, що не обідав.

Інколи голод таки дає про себе знати. Але думаєш, що брудний, руки в мазуті, митися – втрачати час, тож пізніше. І так пізніше-пізніше, та й ніч приходить.

Із таким режимом дня засинаю швидко.

А відпочинок хоч якийсь є?

До повномасштабного вторгнення, коли приходив з роботи, займався садом. Зараз не встигаю провести хоча б найменшу обробку від шкідників. 

Доньці Вероніці 4,5 роки. Мало приділяю їй часу, але поки так. Коли вона бачить публікації про нашу діяльність у газеті чи в інтернеті, радіє.

На міську фотовиставку, присвячену волонтерам, в числі яких фотографували і мене, ми з нею тричі заходили – їй так хотілося подивитися на тата.

Телефон і соцмережі зараз виключно для робочих питань і волонтерства, не для зависання в них.

Як байкер давно не їжджу. Але нещодавно до мене приїхав один з майстрів із Черкащини Руслан Гнатенко.

Ми попрацювали над карбюратором для чергового “Оркодава”, а потім трохи поганяли по знам’янській окружній.

Увечері я ніколи не дивлюся телевізор.

Найкращий вечір у житті – вечір із сім’єю. 

У вечір нашої перемоги над Росією я хотів би поїхати шукати свої мотики.

Хоча деякі хлопці клятвено запевняли, що зобов’язуються особисто повернути їх мені після перемоги.

Можливо, один виставив би на благодійний аукціон для відбудови країни, а якийсь інший – поставив як пам’ятний знак у Знам’янці, щоб усі знали, завдяки чому серед іншого виборювалася наша перемога.

Більше історій про крутих українців, які волонтерять заради ЗСУ:

• Як зварювальник на Харківщині ремонтує генератори військовим
• Як автомеханік на Рівненщині ремонтує авто для ЗСУ після основної роботи вечорами
• Як вечорами плетуть маскувальні сітки Бджілки Києва