«Всі зірки — зберу криницями»: вірші поеток і поетів на службі в ЗСУ до Всесвітнього дня поезії

Кажуть, що розум говорить прозою, а серце спілкується римою.

До Всесвітнього дня поезії 21 березня «Вечір» публікує уривки віршів українських поеток і поетів, які вступили до лав ЗСУ, щоб захищати всіх нас.

Це рядки про вечір і ніч, час роздумів і розмов із самим собою. Власне — це римована мова сердець під сталевою бронею.

«Харчуючись підніжним кормом…»

Дмитро Лазуткін, 45 років, поет, журналіст, військовослужбовець

«А ніч як завжди — сяє біситься
та зневажаючи прикмети
я розтинаю світло місяця
я почуваюся ракетою

слова що пахнуть полуницями
і руки що ростуть відкритими…
я всі зірки —
зберу криницями
і зранку питиму»

«Смола»

Сергій Рубнікович, поет, військовослужбовець

«Гусне ночі смола
і тріскоче пташа – не ти не ти
не твоя іще черга не по тобі жевріє щем
хоч у нього самого під кожним крилом по провині та
запитаю його – а хто ще повинен загинути
щоб нарешті заціпило кожну з чорних пащек?»

«Ніч, друг і ворог»

Ярина Чорногуз, 28 років, поетка, волонтерка, військовослужбовиця

«Ніч заносить над тобою свій темний засув і вганяє тебе в землю по пояс
ти ненавидиш вулицю, яку показала вона тобі, бо ця вулиця у пітьмі –
одночасно твій друг і ворог
а хотілося б іти поруч з кимось одним із них
або з другом
або з ворогом
але не з тим, у кому разом живе друг і ворог»

«І ми зривались вночі»

Валерій Пузік, 36 років, поет, режисер, військовослужбовець

«І ми зривались вночі як птахи з гілок серед тиші духів лісних
одягали каски – броню
чіпляли на себе рпг – калаші грузили сонні тіла свої у кузов ЗІЛа
роздовбаного цими дорогами
і уламками мін.

скільки нас?
зовсім мало.
у нас навіть імен як таких немає
нас ніхто не чекає
і якщо
це не так
то все одно після смерті
мало хто нас згадає
ця дорога вночі у сторону гарячих вогнів ці вибоїни перехресть і руїни домів хтось потім скаже:
я незумів я міг зберегти та чомусь не зберіг
і коли все ближче і ближче… вдивляєшся в темінь присутніх обличь…»

«І наснилось небо…»

Єлизавета Жарікова, 35 років, співачка, поетка, військовослужбовиця

«І наснилось небо сніжне мені
у якому хтось літав уві сні
хтось і схожий і несхожий на нас
там літав допоки вечір не згас…»

«Він в ЗСУ. Вона в ТРО»

Максим Кривцов (1990-2024), поет, військовослужбовець, загинув 7 січня 2024 року в бою з російськими окупантами на Харківщині

«Вона одягає піксель і берці,
розгрузка ховає малесенькі плечі,
на ній важка зброя, тактичні речі,
Чекає на тишу і на вечір…»

«Зоря щойнайперша стає коли сходить дим…»

Олена Герасим’юк, 32 роки, поетка, парамедикиня батальйону «Госпітальєри»

«Шиє зоря, пальці проколює – так
в темряві лісу серце проколить вояк
не об шипшину не об ялину ні

відпливає любов від губ твоїх – берегів
латає військо зоря – і вона – надія
доки останній не відійшов від землі»

«І як давно насточортіли відомії
зорі»

Данило Височин, 22 роки, поет, військовослужбовець

«І як давно насточортіли відомії зорі,
Малюю по памʼяті твої очі прозорі,
Що вбирають блискучий кришталь,
Відбиваючий томно у скронях;
Смарагд, що повива мене у безсоння.
Час від часу – зітхання, – лелеча надія
Хвиля вдаряє хвацько об берег: любов плескоче, радіє.
Я подалік, але на подив з тобою душа ніяк не марніє»

Віта Корнієнко

журналістка «Вечора»