«Я – універсальна фея у кабаре». Як вечорами сходять з розуму гості елітного стриптиз-клубу

В умовах війни з комендантською годиною вечір в законослухняному стриптиз-клубі тепер починається вже пообіді, а закінчується перед опівніччю.

І це мене іноді дуже дратує. Бо обов’язково знаходиться якийсь один тіп, що прийде «по годиннику». Бо вже все в цьому житті заробив, тож може собі дозволити напиватися і дивитися на оголених жінок хоч зранку до ночі.

Або прийде самотній іноземець і буде пити пляшку кока-коли 5 годин, що ще гірше. У всіх випадках закон працює так, що чувак повинен бути обов’язково сам.

Хто я

 Чесно кажучи, за 4 роки роботи, я так і не зрозуміла, як саме охаректеризувати свою посаду. Тому називаю себе «універсальною феєю у кабаре».

хоча, в трудовій книжці це якось та й записано.

А, ше гроші рахую. Такий собі алко-сексолог. Нічого складного, але без особливого почуття гумору тут ніяк, в цій сфері це основа основ.

А тепер до витоків: був теплий жовтневий вечір 2019 року. Зранку того ж дня я влаштувалася на роботу копірайтером до однієї київської школи з прогресивними методиками навчання, бо мала досвід написання текстів.

Щоправда, до того часу писала я в основному крінжові статті про те, як працювала на консумації* (що по-простому означає: сидіти в барі десь, наприклад, в Сінгапурі, і розводити на гроші нещасних чоловіків, які хочуть пожалітися на життя).

 Ще на співбесіді було враження, що в мене на плечах сидять чорти і шепочуть: камон, вали звідси, яка школа, які діти.

На роботу до школи я нахібась таки влаштувалася. Але вже через годину, поки вдома писала перше завдання, зрозуміла, що для мене то повна х**ня.

З полегшенням закрила документ, де намагалася цікаво описати шось про конструктори лего. Забила в гуглі «Робота в стриптиз-клубі», заповнила анкету.

Вже через годину пішла на співбесіду у перший-ліпший клуб, з якого мені передзвонили.

Як англійською буде «попільничка»?

Напівтемне прокурене приміщення з велюровими диванами. Вишнево-золотисті штори, сотні різнокольорових лампочок на стінах.

Манекени оголених жінок в чудернацьких перуках: все наче говорило мені з першої секунди «так, дівчинко, ти – вдома».

Заповнювати анкету в великій круглій залі кабаре, за столом, де можна курити, було значно приємніше, аніж в тісному офісі.

Співбесіда була не довгою: розповіла, що працювала на консумації, англійська норм, п’яних мужиків не боюся, ба, більше – отримую від споглядання таких картин духовне задоволення.

Далі — розмова з директором: 

– Знаєш, як англійською буде попільничка?
– Та ештрі.
– Ого, рівень! Завтра ввечері виходь на роботу і візьми з собою чорні труси. Вивчиш бар, і їдем дальше.
– Так, а труси нашо???
– Побачиш.

Чорні труси в сумці

 Наступного вечора я з бойовим макіяжем і парою чорних трусів у сумці прийшла на свою нову роботу. Тепер треба було вивчити розташування столів в залі, номери рахунків, і безкінечний список видів віскі, текіл, горілок, шампанських…

А ще – дивні вподобання гостей та імена танцівниць.

Чорні труси мені знадобилися тому що «робоча» спідниця дуже коротка, і їх можна надягати поверх панчіх, аби не було так голо. Але можна і без…

Так почалася моя довга історія любові з цією роботою і всіма її дивними чоловіками. Ну, принаймні точно довша, аніж будь з ким із колишніх хлопців. 

 Жоден у світі стриптиз-клуб не може добре працювати без клієнтів, що готові за вечір залишати сотні, а то і тисячі доларів у закладі.

Таких собі ВІПів, які зазвичай, точніше, у 99/9 відсотків випадків є максимально дивними людьми з такими ж життєвими історіями.

Тож логічно, що у мене за роки роботи склався свій топ-список персонажів, або, як я їх жартівливо називаю – «пацієнтів», про яких варто розповісти.

Циган Джонні 

Хобі: танцювати з новорічним дощиком голим біля ялинки 

Був осінній п’ятничний вечір, один із тих людних – довоєнних, коли вже о десятій вечора ніде яблуку впасти поміж всіх цих луї вітонів та дольче габана.

І тут до зали входить він: одягнений в старі джинси і якусь запрану смугасту кофту невідомого походження. Невисокий, з пофарбованим у смоляний колір кучерявим каре, смішний чоловік з підведеними олівцем чорними очима. Він був обвішаний дешевими жіночими бусами та браслетами.

Представився Джонні, але я з першої ж секунди вигадала вигадала йому прізвисько – Циган.

Циган Джонні виявився 40-річним арабо-італійцем. На послуги стриптизерок він заробляв тим, що був власником якоїсь арабської компанії, яка виготовляє біжутерію, запальнички і дешеві солодкі парфуми.

Саме тому всі наступні вечори він продовжував привертати увагу щодня новими жіночими прикрасами. Вдягав їх на себе, наче манекенниця, а до кінця вечора роздаровував то все добро дівчатам.

Мені дісталася ще й золотиста нано-запальничка з написом «Дубаї», яку можна заряджати від розетки.

 Джонні Циган дуже любить збирати навколо себе декількох танцівниць і мене, пригощати всім, чим завгодно.

А сам п’є одну єдину віскі-колу за вечір і повторює шось в стилі: «Боже, я такой п’яний, ю ноу, у мєня бальшой размєр, закажи сібє пакушать, іф ю вонт». Після трьох подвійних порцій віскі мене це навіть веселило.

Ще якісь 10 років тому Джонні мав кохану, але молоду і дурну дружину в ОАЕ. І все було б нічого, якби мати жінки не вирішила зайнятися бізнесом.

Вона захотіла тимчасово видати доньку заміж за старого діда, хворого раком заради спадку, а потім повернути її назад першому чоловіку. Донька послухала свою матір-бізнесменку.

Та через півроку її задовбало жити з дідом. І вона дуже м’яко спитала у старого, чого той ще не вмер, і скільки ще на це чекати.

За що хворий, але злий дід знайшов в собі сили викинути дурепу з балкону багатоповерхівки.

Жінка залишилась паралізованою до кінця життя. А мій клієнт тепер може дозволити собі танцювати голим, обмотаний лише новорічним дощиком на шиї хоч перед всіма стриптизерками світу.

Філя

Хобі: нюхати кокс і косити поведінкою під головного героя з фільму «Ейс Вентура».

Філя – власник якогось дуже крутого закордонного туристичного агентства, і гість–ветеран стриптиз–клубів.

Ми інколи перекидалися декількома словами, але в основному, він спілкувався мовою міміки та жестів вищезгаданого кіногероя.

І от одного разу, солідно перевищивши дозу пального у своєму організмі, чоловік прийняв рішення любити мене мовчки. Тож передавав через сторонніх осіб парфуми, маски для лиця, і писав графоманські вірші.

Науковець

Хобі: грати роль людини з аутизмом, лежати на підлозі з виразом обличчя «Боже, прийми мене».

 Ні для кого не секрет, що часто «світила» науки та освіти можуть бути понадміру гедоністами в дуже цікавих його проявах.

Особливо мені запам’ятався один тип. Він, відпочиваючи від інтелектуальної праці, любить наїстись багато цибулі, приходити п’яним до закладу, і лежати під дверима.

А одного разу весь вечір ревно намагався покусати мене за ноги!

Та інші

• Чоловік мав достатньо грошей на випивку та стриптизерок, але, впродовж декількох років ходив в одних шортах і влітку, і взимку, допоки вони в буквальному сенсі не розклалися.

• Мені доводилось надавати ляпасів мужику, тому що він сам про це попросив, і заплатив за таку розвагу $300.

• Хасид, одягнений за всіма канонами віри, 10 разів за ніч сходив в приват. А поміж тим їв руками фрукти і картоплю-фрі з однієї тарілки.

• Чувак азіатської зовнішності одягав найкращі костюми і приходив посидіти, почитати романи.

• П’яний хлопець годину сидів за столиком і дивився в телефоні порно.

• Одного разу іноземець наостанок побажав мені: «God bless».

А ще я мала можливість спостерігати, як люди справляють поминки і хрестини у стриптиз-клубі.

Стриптиз всюди

Я фанат своєї роботи, і коли відвідувала якусь країну, то доводилось сходити і на стриптиз.

Якщо говорити про Азію, то там це на кожному кроці, як частина культури. Навіть у маленьких (за китайськими мірками) селах.

Там ніхто не здивується, якщо твоїм останнім бажанням буде замовити собі на похорон еротичне шоу. Чесно кажу – сама бачила.

Саме тому до повномасштабної війни приблизно 30% клієнтів були азіати.

В католицькій Італії чи на Кіпрі, де церква на церкві, також по всіх містах  висять об’яви про стриптиз чи навіть секс-шоу. І нікому від того очі не виїдає.

А в Україні якось так склалося, що більшість людей не надто вміють розрізняти стриптиз та тупо проституцію через залишки совкового мислення.

Мені досить часто кидають заяви молоді люди 30+, що я працюю в борделі, торгую людьми. Чи ше якась фігня із 90-х, яка не має жодного зв’язку з реальністю. Таким я втомилась щось пояснювати.

Але є і ті, кому в кайф слухати мої безкінечні історії. Найбільше люблю в цій роботі те, що тут не буває рутини. Кожен день можна спостерігати нові сюжети, які чудять чоловіки.

Почитати ще про стриптиз у Києві:

• що про професію розповідають чоловіки-стриптизери;
• вечір у БДСМ-клубі.

Бела Іза