Вечори шеф-кухаря Марко Черветті: застілля в укритті, щирі розмови, секретні бари

Шеф-кухар Марко Черветті — дослідник смаків, країн і людей.

Він влаштовував звані вечері на Венеційському бієнале, вивчав каліграфію у Китаї, садив оливкові гаї у Грузії. А нині працює над ресторанними проєктами «Сільпо» й Le Silpo в Україні.

Вечорами Марко «водить козу» з друзями: заходить в бари, щоб познайомитись з цікавими людьми й підтягнути мову, читає книжки, а під час тривог частує сусідів вечерею в укритті.

Про свої вечори в Україні італійський шеф-кухар розповів «Вечору». Далі його пряма мова.

Вечеря в Італії – головна їжа за день

В Італії зрідка снідають, по буднях обідають нашвидкуруч і повертаються до роботи.

Саме вечір – той час, коли родина збирається за столом, навколо смачних, знайомих страв.

У Венеції в теплу пору року не сплять до пізньої ночі. Мій найбільш яскравий і приємний гастрономічний спогад – це те, як опівночі я у великій компанії друзів їм спагетті з часником та чилі. Aglio, Olio e Peperoncino – це такий гастрономічний символ вечорів у Венеції.

Часто готую цю пасту в Україні також, і завжди у мене вона викликає такі асоціації: «Італія. Вечір. Море. Компанія друзів».

Щира розмова — велика цінність для мене

Головна відмінність вечорів в Італії і в Україні в тому, що заклади у Венеції найчастіше зачиняються досить рано, о 8-9 вечора. Після цього всі збираються у когось в гостях.

Як на мене, італійці «більш домашні», менше часу відпочивають саме у клубах, принаймні, якщо порівнювати з Києвом до вторгнення та комендантської години.

В Україні я поєдную ці два типи відпочинку ввечері. Досить часто запрошую до себе друзів, обов’язково щось готую – італійське або китайське, ми сидимо, їмо, спілкуємося.

Щира розмова з цікавими людьми – це велика цінність для мене, тренування для розуму та для душі.

Водночас я обожнюю ходити в Києві у бари. Зазвичай це місця, де мене добре знають, де я завжди гарантовано зустріну цікавих розумних людей, і мені з ними буде цікаво.

Бари – це ж не просто місця, де готують напої, це в першу чергу місця, де вирує соціальне життя.

В усіх країнах світу, де я жив, бари – це саме ті місця, де я вивчив мови. Просто спілкуючись з людьми.

В Києві ввечері йду в бари

Так вже склалося, що мої улюблені місця – це саме бари. В Києві вони просто чудові. Певно, місце, де я буваю найчастіше – це «БарменДиктат».

101, Win Bar, також на початку вечора часто заходжу на аперитив у Le Silpo – беру пару келихів вина та якийсь добрий хамон.

Літніми вечорами «воджу козу» з друзями

Найкраща прогулянка літом – це «водити козу» з друзями. Зазвичай ввечері ми можемо зібратися з друзями у мене, а потім спуститися на Бессарабку: йдемо в «БарменДиктат», «Паровоз» або у Le Silpo.

Потім вирушаємо в бік Ярославового валу. Там завжди вирує життя. Я можу пройти йти вулицею й обов’язково зустріну кількох знайомих. Там чудові заклади та завжди цікаві люди.

Іноді мені здається, що якби я жив на цій вулиці, просто б увесь час проводив в місцевих барах, в Negroni Aperetivo Bar або в чомусь подібному. Тому я живу трохи в іншому районі, якомога далі від цієї спокуси.

Вечір з вином, смачною їжею, цікавою розмовою – ідеально

Останнім часом я багато подорожую Україною. Ми знімаємо влоги про українську кухню, я знайомлюся з шефами та крафтовими виробниками в різних куточках України, і це надзвичайно захоплює.

То ми їдемо на полонини і я вчуся варити бриндзю, то вирушаємо за дунайкою у Вилкове, гуляємо Привозом в Одесі або знаходимо неймовірні вина та страви в різних містах, від Львова до Ізмаїлу.

Це все дуже захоплює, але графік шалений: в подорожах ми знімаємо з 7-8 ранку і до півночі. Тож ввечері я зазвичай вже трохи втомлений і заклопотаний.

І хоча мене оточують неймовірні люди, пейзажі, смаки, все ж таки це – частина роботи, це не зовсім час для себе.

Якщо ж говорити про спогад з подорожей, який був вільний від будь-яких професійних зобов’язань – це був вечір у місті Парма. Я зустрів двох чудових друзів. Один з них – мастро, власник остерії.

І це був просто ідеальний момент: троє друзів в погребі смакують вином та якісь неймовірні італійські ковбаси і ведуть довгу, надзвичайно цікаву розмову. Заради таких вечорів варто жити.

В укритті влаштовуємо імпровізовані застілля

Звісно, тривоги та новини дуже впливають на життя. Але мені дозволяє триматися віра в перемогу.

І ще у мене просто найкращі сусіди! За останній рік ми з ними вже провели стільки часу в укритті, що добре потоваришували. У нас є спеціальний чат: коли починається вечірня тривога, кожен пише, що може смачного принести в укриття, і ми робимо таке імпровізоване застілля.

Іноді ми так добре і щиро спілкуємося, що навіть після відбою лишаємося певний час в укритті, щоб доїсти та договорити.

Ввечері читаю книжки італійською

З найбільш свіжих вечірніх вражень – це саме книга. Здебільшого я читаю італійською. І ось цю книгу я купив в Італії, нічого від неї не очікував, бо раніше не знав автора та його творів.

Це «П’ятикнижжя Ісаака Якоба Блюменфельда» болгарського письменника Анжела Вагенштайна.

В цій книзі багато страшного: дві світові війни, концтабори, випробування. Але водночас в ній є місце для надії, любові, світла. Тепер ця книга входить у ТОП-20 моїх улюблених творів.

Вдалий вечір для мене – це смачна їжа, вино, добрі друзі та розмова, в якої стаєш розумнішим та щасливішим водночас.

Ввечері я ніколи не лягаю рано спати. Просто не можу собі цього уявити. Моє активне соціальне життя тільки починається після 6-7 вечора, і я не можу і не хочу жити без вечірніх зустрічей та прогулянок, нічних вечерь та розмов, які іноді можуть тривати аж до ранку.

Вам також може бути цікаво:

• Вечори Євгена Клопотенка: «Найкращі спогади пов’язані з моментами, коли готую рибну юшку під зоряним небом»
• Як проводить вечори рестораторка Анна Завертайло: ігри з дітьми й час на себе
• Як проводить вечори ілюстраторка Надія Кушнір: син, робота, рутина і хоч 30 хв на себе

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»