Кохання по-українськи: топові сучасні любовні романи. Частина 2

Якщо на палітурці мужній красень без сорочки обнімає пишну красуню (без сорочки) – то скоріше за все ми тримаємо в руках любовний роман.

Якщо на обкладинці тонка довгокоса дівчина, ридає ридма, делікатно уквітчана на тлі степу/лісу/поля/вишневого садку – ми читатимемо саме український любовний роман.

Той роман, де не наплачешся, то й не натішишся. Не умієте (як і я) обирати книжки за палітурками?

Давайте обирати за автор(к)ами. І я вам ще трішки, дозвольте, розкажу, чого очікувати від прози наших королев любовного жанру і для ілюстрації – про одну книжку з їхнього доробку. А далі ви уже самі. Перша частина про королев любовного жанру отут.

«Гордієві жінки» Жанна Куява

Жанна Куява пише на розрив, в її прозі нічого не знає міри – любов так до гроба і за ним, ненависть – так до неба і в стратосферу, самотність – аж не продихнути, образа – аж до крові.

Уже б відпочити, бо кохання тут – залежність, бо до того трихвилинного кохання уже б тиждень детоксу додавати.

Але авторка своїх бідак в спокої не залишає: так і шаленіють разом – Жаннині, даруйте, «Гордієві жінки». 

Софія Маковій – старша сестра – довго вагалася, але віддалася за диякона і чекає на першу дитину, їй майже сорок.

Близнючкам Лії і Мії двадцять сім. Лія живе в дідовій кімнаті (він є Гордій з назви) зі спогадами про затуркану бабу і діда-тирана. Мія живе в кімнаті рано померлої матері – акторки, що марила маками.

Лія учителька. Мія письменниця. Лія має непевні стосунки з кимсь незначущим. Мія марить про Велику Любов і відчайдушно самотня.

У дівчат нові сусіди. Родина з маленькою дитиною, щоночі за стіною сварки. Якось Лія зустрічає чоловіка-сусіда, ним виявляється тонкий-дзінкий білявчик, не схожий на чудовисько, що до нього кричить ночима зраджена жінка. А Лія і без того слабує на одружених чуваків.

Віктором звуть. Боронь боже від таких переможців. А до білявчика в гості чорнявий приїхав. З ним випадає зустріч Мія. Він один-в-один як Міїна перша і друга любов – кримчаки на ім’я Айдер (не можна було їй тоді кохати «ненаших» юнаків, Гордій не схвалював). І знаєте, як того чорнявого модного київського адвоката звати? Айдер!    

«Зів’ялі квіти викидають» Ірен Роздобудько

Любовні історії Ірен Роздобудько розгортаються в жіночому всесвіті. Зрозумійте правильно, чоловіки там є, кожній – по парі, авторка пише традиційні гетеростосунки, але взаємні любові встановлюються саме між жінками.

Як говорить один відомий персонаж з поп-культури: «Як же ти полюбиш когось, якщо не любиш себе?».

Жінки Роздобудько навчаються любові для себе, за це авторка винагороджує палким коханням для іншого. Така проза зайде фанаткам Елізабет Гіблерт, а як і не сподобається, то пам’ятайте: «Зів’ялі квіти викидають».

В будинку для літніх людей живуть Леда і Едіт (це псевдо у обох, справжні імена, либонь, обидві уже й забули – і Оля, і Поліна).

За близьких родичів – хіба небожі, що як поїхали рік тому, так і не поверталися.

Але жінки уміють згаяти свою самоту: Леда і Едіт віддано ненавидять одна одну. Здавна, ще коли обидві були відомими, шалено відомими акторками, винятковими красунями.

В позиційній війні Едіт і Леді допомагає Стефка, що працює в прихистку сиділкою. Прегарна Стефка щойно розлучилася і опановує високе мистецтво належати багатьом чоловікам і зберігати при цьому себе. До речі, вдало опановує.

Вона ж і дізнається, що за кішка пробігла між видатними направду старшими жінками. Кіт то був, ясно. Хоча свої його звали Лебедем – відомий режисер і сценарист, що побував в ролі чоловіка і Едіт, і Леди.

«Фортеця для серця» Олена Печорна

Олена Печорна розселила своїх героїнь по крихітних містечках і селах та залишила їх там наодинці з мріями про високе призначення.

Героїні Печорної, звісно що особливі, вони, звісно що, заслуговують на найкраще.

Тільки навколо самі хворі діти, нужденні батьки, депресивні регіони, демотивовані чоловіки – час будувати надійну «Фортецю для серця».

Мала сирітка зростає під жорстким наглядом у ображеної на життя бабусі (батько покінчив з собою, мати кудись зникла). Виростає Леся в талановиту художницю.

І бабуня, і інші на напівмертвому селі вважають її дивачкою.

Ще один уявний друг дівчинки матеріалізується перед дорослою уже жінкою.

Пасія Лесі – олігарх крутий, колишній бандит, звісно, але тепер володіє «Раєм», мільйонер, купив собі пару банків: Вовк з людськими очима, вона його собі ще у дитинстві вимріяла-викохала.

Тільки є нюанс: він – брат її судженого. Він, здається, теж її з дитинства снив, та забув. А тепер дорослим чоловіком приїхав на село, щоби купити роботи відомої художниці.

Але ж погодьтеся, якщо ти можеш навідьмачити собі хорошого чоловіка (а то і двох), то краще б він був ще й мільйонером (хоч один з двох). 

«Танець білої тополі» Надія Гуменюк

Надія Гуменюк пише дуже правильні, класичні навіть мелодрами. Схоже чимсь на Едіт Вортон, коли б у тої жало вирвати.

Добрі жінки і віддані чоловіки проходять через життєві вири, щоби нарешті їх винагородили тихою спокійною невибагливою вірною любов’ю.

Але саме так пишуться красиві історії спроможних на все людей, де за потреби знайдеться навіть «Танець білої тополі».

Ідуть назустріч один одному через роки, через десятки років Вероніка Величко, маленька хвороблива сирота, не потрібна нікому, окрім сердобольної няньки в дитбудинку, і Левко Черкас, другий нелюблений син-калічка з глухого села.

Ніку всиновлює давня подруга матері, що заборгувала була – буквально, гроші завинила покійниці. І так в її життя завжди: все, що здається добром, обертається на зло.

Про Веронічкіних зрадливців-чоловіків можна й не починати сумну оповідь.

Левкові щастить натрапити на лікаря, який повертає малому функціональні руки. Малий так захоплюється, що й собі стає знахарем-цілителем-костоправом.

Він хоче бути годним чоловіком для своєї коханої – юної Вишеньки, хоча побратися з нею і не марить. Її старша сестра і його старший брат любилися, але не могли пошлюбитися, то покінчили з собою. Малим не бути разом і поготів.

Тоді Левко саджає для Вишні білу тополю. Під тут тополю прийде Ніка, вона снить те дерево з дитинства.  

«Містичний вальс» Наталя Очкур-Шевченко

Наталя Очкур-Шевченко пише детективи і жахастики в тандемі з Олександром Шевченком. Її лавсторі так само сповнені містики.

Здалеку нагадує романи Кетлін Вудівіс – парний танок на три-чотири, «Містичний вальс».

Світлана працює менеджеркою вищої ланки в великій медичній корпорації – чоловіча зверхність колег, нездорова конкуренція, важка робота з примхливими партнерами.

Їй двадцять п’ять, вона красуня, вона хоче міцної кави і добре виспатися.

На Різдво Лані випадає їхати у відрядження до Львова (бо родини не має, як інші колеги).

В купе знайомить з родиною – тато, мама, син, ті запрошують Лану до себе, бо негоже на свята киснути в готелі. І мають на думці звести її з братом Ії, добрий хлоп Олекса, чомусь самотній.

Ія не приховує: вона – львівська відьма. Лана в цьому скоро переконується: заблукала Львовом і вийшла в інший вимір, в Рутенію. Тут Середньовіччя, вона тут травниця, і вона тут любить чоловіка, який є рідної від Бога сотвореною душею і якого вона любити не може. Олесь…

Ви вірите в кармічне кохання? 

Почитати ще про книги на вечір:

• де шукати еротику в сучасній українській літературі;
• український фуд-фікшн на вечерю;
• українські письменники радять ідеальні книги для кінця літа та початку осені.

Ганна Улюра

літературна критикиня