«Нарешті я вдома!»: як проводять вечори містянки, які переїхали жити в село

Кукуріку! Меееее! Чути далеко в полі тракторець. Сонце сідає, і за хатами небо малює вечір дивовижними барвами. 

Тріскотять дрова в грубі. Так, це сталося: ти втекла з великого міста у тишу та спокій.

Вечір.Медіа позаглядав у вікна сільських хат та знайшов п’ятьох містянок, що вирішили будувати нове життя в селах. 

Це їхні історії обміну метушні міських нетрів на тріск вогню у грубці, вечірню тишу і зоряне небо. 

Тренд переїзду з міст в села став помітним в Україні ще до великої війни. Тоді основними причинами були близькість до природи, зниження рівня шуму та стресу.

Хтось називав це дауншифтингом і добровільним виходом зі «щурячих перегонів» за матеріальними благами. Інші — поверненням до коріння. 

Нині дім у селі — це ще й власне опалення, віддаленість від місць прильотів і тривог, погріб як теоретичне укриття.

Анна та друга спроба переїхати в село

Мрія жити на природі в Анни була давно, проте з першого разу її не вдалося здійснити:
— Нині наша друга спроба жити в селі у Сумській області. Перша вийшла невдалою: ми постали перед логістичними труднощами й крадіжками.

Хтось з місцевих вночі залазив до нас у хату, шукати якісь ложки чи щось цінне. Але ми все одно хотіли, бо були переконані: українці мають мати землю.

Отримали від держави по два гектари, купили стару-стару хату. Проте місцеві жителі сахались від пропозиції попрацювати у нас на городі. Нам казали: «Так, а чого ви приїхали? Самі й обробляйте тоді». 

Друга спроба почалась не з чужої старої хати, а з будівництва своєї:

— Зараз ми в передмісті Києва. Будуємось уже 12 років, та я думаю, що рішення правильне. Перших грошей нам вистачило на купівлю трансформатора, бо тут голе поле. 

Тепер ростуть на ділянці дім, діти та сад:
— Ми з чоловіком працюємо віддалено, але вечори не для відпочинку. Поливаємо садок, вносимо добрива, обрізаємо гілки. На вечерю мариную м’ясо, варю каші дітям. Для мене принципова різниця між квартирою та будинком — непомітна домашня робота, якої багато.

Але влітку вечори Анни наповнені запахом розпеченого вугілля:
— Щовечора посиденьки на природі. Маємо мангали, часто смажимо м’ясо. Ходимо до річки, діти грають у доганялки.

Євгенія та читання коло торшера

Євгенія дуже хотіла свій дім та бути максимально незалежною від електрики та опалення:
— Очікувала, що буде триндець зі світлом… В селі спокійніше жити під час можливих блекаутів.

Одне з моїх вечірніх занять — це протоплювання будинку та носіння дров. Зараз я не працюю та живу одна. Тому можу сама собі створювати максимально комфортний розклад. Сьогодні сходила у магазин, потім позбирала горіхи, позгрібала листя. Прийшов вечір. На вечерю у мене тушковані курячі ніжки та овочевий салат. Варю собаці їсти, топлю грубу, п’ю чай та говорю з вами.

Вечір Євгенії — це затишок:
— Дивлюсь у вікно, з якого дуже красивий вид. Сонце сідає. Різноманіття кольорів… Іноді я сідаю навпроти груби, відчиняю дверцята і просто дивлюсь. Насолоджуюсь вогнем.

Ще облаштовую собі місце з моєї дитячої мрії: купила торшер з м’яким теплим світлом. Сідаю біля нього та читаю паперові книжки. Близько 23:00 ляжу спати. Тут я добре сплю.

Руслана та вино біля багаття

Руслана жартує, що купили дім для… кішки та собаки:
— Придбали житло в селі, щоб їм було де бігати. А якщо серйозно, то хотіли більше простору, сад і можливість сидіти навколо багаття вечорами й пити вино.

У місті вечорами гуляла з собакою, готувала вечерю. Потім читала чи дивилась фільми. Нині теж любимо щось подивитись. Нещодавно відкрили для себе дуже кумедне і цікаве британське шоу Clarkson’s farm — про ведучого, який вирішив переїхати в село і зайнятись фермерством.

Руслана також має сад та город:

— Зараз ми вечорами займаємось садом та грядками, варимо сік з груш та яблук. Також фарбуємо стіни, ще в процесі ремонту, читаємо під яблунею. Іноді сидимо біля багаття з вином. 

Зі своїх овочів часто робить на вечері різні страви:

— Рагу, запіканки, супи: овочі цього року гарно вродили. Ще я печу хліб на заквасці та оладки з яблуками. Часом можемо їсти лише хліб з маслом та бринзою. 

Після вечері міцний сон:

Ми жартуємо — сонце зайшло і ми з ним, бо лягаємо рано — десь о 21-й. Прокидаємось теж із сонцем, оскільки це наймагічніший час, поки ще не прокинулись сусідські півні. Ми з собакою йдемо перевіряти, які нові квіти зацвіли… Збираємо зелень до сніданку.

День промайне. Знову настане вечір:
— І я почую тишу. Та побачу небо повне зірок.

Таня та зміна професії

Таня обрала життя в селі уже після початку великої війни:
— Ми жили раніше в Києві. Постійні тривоги, відключення світла, а наша квартира ще й на 17-му поверсі. Попідіймавшись кілька разів по сходах додому, зрозуміли, що треба щось робити.

Тож ми переїхали й вже все повністю облаштували, щоб бути незалежними від відключень електроенергії. У нас є генератор, старлінк. Потрошку все собі робимо для зручного життя.

В місті у Тані було інше життя:

Веду блог, виховую двох собак і двох котів. Тому життя змінилось повністю. Мабуть, найбільш суттєва різниця — це близькість до природи. У теплу пору вечори постійно на вулиці. Поставили тент, гамак. В тент винесли ліжко. В спеку навіть спали вночі на вулиці.

Вечір проходить за роботою: 

— Зазвичай плету прикраси під якийсь фільм. Тому й дивлюсь щось, що можна вмикати собі на фоні. Зараз я передивляюсь ромкоми нульових і діснеївські мультики. З останнього — «Щоденник принцеси» і «Рапунцель».

Крім того, маємо тут проєктор та чисті побілені стіни у всій хаті. Тому можна налити собі келих вина, яке робить мій тато, та дивитись фільм просто на стіні.

Для Тані одна з найкращих речей, які повʼязані з переїздом в село, це їжа:

— Можна їсти свіжі овочі й фрукти, які були вирощені тут і тобою. Я вирощую тут небагато: лише, щоб в сезон поїсти салатів. Але біля мого будинку росте ще багато старих фруктових дерев.

Тому ввечері до чаю в сезон у нас груші, яблука, абрикоси, сливи, кизил, йошта, вишні. Мої батьки живуть в цьому самому селі, вони мають більшу господарку, тому часто щось я беру в них.

Птицю, рибу, яйця. Все свіже й домашнє. З улюбленого — це пиріг з грушею і сиром, а ще кабачковий рулет. 

Цвіркуни, кабачковий рулет та сусідське цуценя

Найбільше Тані подобаються вечорами слухати звуки села:

— Весною, коли починається сезон, під вечір і вночі смішно кумкають жаби. Влітку цвіркуни заходяться. Восени можна слухати дощ. А взимку сидіти на грубі і слухати, як тріскотять дрова в пічці. Це взагалі мій улюблений звук.

А ще увечері в селі може статися диво:
— Взимку до нас прийшло сусідське цуценя. І залишилось назавжди. Це була собачка, розміром з долоньку, моя мама її так і охрестила — Рукавичка.

Перший вечір вона просто тихесенько лежала, скрутившись калачиком. Але вже наступного дня почала показувати, хто тут хазяйка. Ми її назвали Артеміда, за бойовий норов. Але для своїх — просто Мія.

Наталя та глобальні розмови про комарів

Наталя з сім’єю раніше жила у двох містах: обласному та районному центрах: 
— Усі міські вечори, за виключенням хіба кількох дат, можна назвати стресовими.

Причини були різні: проблеми на роботі, жорсткі дедлайни, проблеми дітей у школі, сварки з родичами.

Хата у Кіровоградській області, у яку Наталя заселилась, пустовала понад десятиліття:
— На початках ранками, днями й вечорами я працювала над облаштуванням житлового простору. Вибиті вікна та аварійний димар — то були найменші проблеми. А ще тут не існувало інтернету. Взагалі, ніякого. Тож чоловік займався пошуком геніальної ідеї організації зв’язку, яку зрештою таки знайшов.

А я займалась кухнею та кімнатами. Їх тоді так і назвати не можна було — розруха, занедбаність, зарості. Мабуть, тоді вперше у житті я ловила кайф саме від фізичної роботи. Мила, прала, вирубувала чагарники, топила дров’яну піч… 

«Нарешті я вдома»

Далі вечори стали ще активнішими:

— Обросли худобою, птицею, прихистили евакуйованих собак і котів… Купили ще одну хату в селі, теж з чагарями. За рік прочитала дві книги. Одну з них «Сніговик» Боді Грубіча читала, бо редагувала — мала честь. Друга — «Ідеальне Різдво для собаки»: її прислали мені в одній із волонтерських посилок.

Увечері Наталя веде з чоловіком бесіди про недосконалість світу:

— Обговорюємо глобальні питання. Наприклад, що їдять комарі, коли у степу немає ні тварин, ні людей. Версії такі, що вистачає пореготати з годину.

На вечерю їдять те, що швидко готується: 

— Яйця, до прикладу. Але з часом від них починає нудити. Я м’ясна людина. Завжди обирала між салом і салатом сало. А тепер хочу «якогось бур’яну».

Ну бо м’яса у нас є стільки, щоб ще і кг по 50-70 на місяць ЗСУ віддавати. Ми їмо зазвичай просто: макарони/каша, або картопля в мундирі, сир. Хліб. Без хліба я не їм нічого, навіть макаронів і вареників. Хліб пече мій чоловік, до речі. Смачний.

— Просто щовечора я дивлюся, як сідає сонце. У цей час ми заводимо стадо кіз та баранів додому. Я люблю сільські вечори не за їх красу. Я люблю вечори, бо лише у сутінках розумію: нарешті я сама керую своїм життям. Нарешті я вдома.

Ще про вечори у селі: 

Ольга Бродська

журналістка