Привіт! Приємно позн… Наступний! Як журналіст «Вечора» пішов на швидкі побачення і вижив. Репортаж

Тихий розслаблений недільний вечір у Києві. На Великій Житомирській де-не-де падає перше осіннє листя.

Втім, мені до цього спокою далеко — роблю останній ковток вина для сміливості у барі «Чорний капітан» і рушаю за репортажем на вечір швидких побачень (speed dating).

Сьогодні я стану одним з близько 70 чоловіків і жінок, які шукають пару, прийшли за компанію або просто хочуть розважитись.

Мене кидатиме в жар, я сміятимусь від душі, переживу розпач і шок, здивуюсь, злякаюсь і зрадію. Як я це спробував і вижив — читайте.

33 побачення за ₴600

Близько 19:00 переступаю поріг City Zen, де призначена зустріч Клубу знайомств «ТетАтеТ».

Показую скрін оплати на вході — чоловіки платять за участь ₴600, а вхід для жінок коштує ₴300.

Трохи гублюся – заклад гуде. Майже всі столики у центральній залі і на другому поверсі зайняті чоловіками і жінками. Люди приходять ще і ще.

– Скільки сьогодні буде пар? – питаю організаторку Алісу.
– Ось анкета з пунктами на 30 пар. Але ви допишіть ще три пункти, щоб було 33.

Ошелешено обводжу очима зал з близько 70 людьми і сідаю на перший ліпший стільчик. Життя мене до такого не готувало.

Поки приходжу до тями, мені пропонують напій, який входить в ціну квитка на speed dating — чай, кава, сік чи водичка.

Беру каву і заповнюю анкету, яка має допомогти жінкам краще зрозуміти мене під час знайомств.

Вік, знак зодіаку, сфера роботи, захоплення, цілі знайомства.

Заповнюю і чую дзвінок – сигнал про перше побачення. Маю 5 хв, щоб познайомитися з дівчиною поряд.

Від «Чудово! Я в захваті!» до «Хочу втекти»

Першу співрозмовницю звати Інга (імена змінені з етичних міркувань — авт.), вона лікарка-кардіологиня, а ще працює в міжнародній компанії з дослідження ліків.

Акуратна зачіска, діловий костюм, яскраво-червона помада. Говоримо про її роботу в медицині, жартуємо про дивні подарунки лікарям.

– Уяви, моїй знайомій лікарці подарували із вдячності бронзового коня!
– Типова історія, мій колега каже таким пацієнтам: «Нащо ви витрачаєте на ці бздури мої гроші?!».

Розмова плавно переходить на тему кіно. Інга любить ходити в кінотеатр «Жовтень», з’ясовуємо, що обидва сміялись від душі на фільмі «Люксембург, Люксембург».

І обоє розчаровані у режисерові Ларсі фон Трієрі: «Знайшовся великий захисник росіян, ну його, як відвернуло».

Дзвінок. Початок нівроку, біжу далі.

Ванда, фінансистка. Тільки присідаю поряд, як потрапляю під обстріл питань:

– Чому тут, а не в «Тіндері» чи «Баду»?
– Скільки тобі років?
– Де ти працюєш?

Краєм вуха чую, що за сусіднім столиком аналогічний допит і чоловік протестує: «Це не співбесіда! Це не ті питання, які розкриють мене як людину… ».

Коротко відповідаю на питання і спрямовую напрямок розмови на співбесідницю.

Каже, що на вихідних ходила на концерт TVORCHI і тепер всім радить.

А ще дивилась нещодавно фільм «Я, Ніна», але враження не дуже, фінал не зрозуміла.

Ванда знову ставить питання про вік, від якого ухилився. Кажу: «А скільки даси?». «Та під сорок десь», – відповідає.

Удаю, що втрачаю свідомість від почутого. Сміємося. Біжу далі.

Зоя, юристка і психологиня. Вишукані аксесуари, стильний образ. Роблю комплімент.

Зоя розповідає, що приїхала з Маріуполя, зараз живе у Бучі. Коли на блокпосту бачать її відмітки у документах про місця проживання, то мовчки пропускають.

Сила духу у ній вражає. Вона працює юристкою, але вчиться на психотерапевта.

Вчора зустрічала світанок на байдарках, а позавчора летіла над Дніпром на тролею.

Вона в захваті від вечора, їй цікаві нові люди.

Дзвінок. Розмова обривається на найцікавішому.

Божена, бухгалтерка, займається балетом. За знаком зодіаку дівчина Лев, і, якщо вірити в астрологію, то відповідає опису знаку. Струнка горда постава, ідеальний манікюр, пронизливий вогняний погляд.

Читаю анкету і бачу, що Божена працює у великій міжнародній компанії і вечорами займається балетом.

Складаю в голові до купи всі вхідні дані і мимоволі аж сідаю на стільці рівніше – треба якось відповідати рівню людини.

В якийсь момент дівчина зізнається, що їй важко даються швидкі побачення і вона б воліла піти або брати паузу у спілкуванні. Бажаю їй сил і витримки.

Протягом вечора бачу, що час від часу Божена встає зі стільця і відходить, а чоловік в цей час сидить і чекає її за столиком.

Дівчина була щира, їй формат дається нелегко.

«Ти звертаєшся до мене, але робиш це без креативу»

14 чи 16 номер – екватор вечора. Ловлю себе на тому, що мене кинуло в жар чи то від задухи в залі, чи то від емоційного напруження.

Орися, вчителька іноземної мови добиває – сідаю на стільчик і навіть рота не встигаю відкрити.

Співрозмовниця починає монолог про свою роботу в школі, про роботу в університеті.

– В університеті студенти як мишки сидять. А в школі я йду на уроки як на війну. Ну реально, у мене шостий клас — гамір, бійки, сварки, постійно мене підколюють.

Тільки хочу сказати, що в мене також педагогічна освіта, але не встигаю – Орися вже оповідає, як займалась спортом в Smartass, зранку бігала, вчора прибирала, мала чудовий пізній сніданок з подругами

Дзвінок. «До побачення, Орисю!», — все ж встигаю вставити.

На перерві всім гуртом виходимо на вулицю. Трохи дощить, повітря свіже і смачне.

Бачу краєм ока, як чоловіки підходять до дівчат на вулиці і продовжують знайомство.

Божена, яка вечорами займається балетом, спопеляючим поглядом одразу припиняє вуличне кавалерування.

Залицяльники, як ошпарені, відходять на безпечну відстань.

Після перерви повертаюсь до зали і підсідаю до Іванки, спеціалістки, яка працює з дітьми з особливими освітніми потребами.

В дівчини іронічно-задерикуватий настрій – вона прийшла на швидкі побачення з двома подругами, щоб розвіятись і підняти собі настрій.

Іванка надягла туфлі на карколомному підборі фатального червоного відтінку «кардинал».

Це, певно, найлегше спілкування за вечір, бо ніхто нічого не очікує.

Від цієї легкості останню хвилину п’ятихвилинки від душі сміємося, розуміємо, що розслабились і це розрядка.

Підіймаюсь на другий поверх кафе. Там сидять дівчата під номерами від 20 до 30.

Підсідаю до Злати, експертки з оцінки нерухомості. Вона також має фантастичне взуття – туфлі з леопардовим принтом на високому підборі.

Пояснює, що не дуже любить леопард, але купила їх тоді, коли Україні вирішили дати танки Leopard.

Каже, що якщо чоловік звертає увагу на такі деталі, то йому вже можна ставити плюс в анкеті. Бажаємо одне одному успіхів.

Рушаю до фінішної прямої. Сил залишається небагато, відчуваю, що перестаю отримувати задоволення від спілкування, бачу, що співрозмовниці дещо втомлені.

Вже на «морально-вольових» підсідаю до столика Зої, культурологині, консультантки з підбору і купівлі витворів мистецтва. Тільки встигаю сказати своє ім’я, рід занять, як мене ніби холодним душем обливають:

– Ти звертаєшся до мене, хочеш уваги, але робиш це без креативу. Таке враження, що ти прийшов до мене на співбесіду, як думаєш, мені це цікаво?

Розумію, що плану «Б» у мене немає, вигадувати його з коліс вже немає сил. Якимось дивом ми дотягуємо нашу п’ятихвилинку до кінця.

Про всяк випадок перепрошую у Зої, якщо чимось зіпсував настрій. І тут же думаю: «Треба було просто дати людині спокій одразу».

Завершую своє коло і біжу до дверей. Віддаю організаторам свою анкету із симпатіями вечора. Обмінююсь усмішками з жінками, з якими склалось приємне спілкування.

Виходжу з кафе з коктейлем думок, почуттів і емоцій — пройти такий марафон було і цікаво, і складно.

Які враження? Спробуйте прочитати за кілька годин 33 книги, подивитись 33 видовищних фільми або 33 театральні прем’єри, або сходіть на швидкі побачення — відчуєте.

Доповнення: наступного дня я отримав результати швидких побачень на пошту — 11 спільних симпатій з учасницями та 5 симпатій від учасниць. Я віддав свої голоси за 12 учасниць. Це був редакційний експеримент, я зараз не шукаю активно нових стосунків, тому не написав нікому. Мені написало троє дівчат, та спілкування я припинив.

Як працюють швидкі побачення: розпитуємо ще й організаторів

засновниця Клубу знайомств у форматі швидких побачень «ТетАтет»

Аліса Самусєва

Перші швидкі побачення ми провели у 2012 році, зараз це вже близько 720 вечорів.

Починали з одного заходу на два тижні, потім три на місяць, а зараз у нас вже 4-6 вечорів швидких побачень щомісяця.

Попит не зменшується, будемо проводити такі вечори частіше, щоб триматись на комфортному рівні – 20-25 пар на одному заході.

Позиціонуємо себе, як «місце, де можна знайти свою половинку», втім досвід показує, що романтичні стосунки — лише одна із сторін швидких побачень. Люди у нас знаходять друзів, партнерів по бізнесу тощо.

Історій вдалих знайомств за 11 років маса — нам часто просто скидають в месенджери і соцмережі весільні фотографії, телефонують і дякують за допомогу у пошуку своєї людини.

Є чоловіки, які шукають легких знайомств. Але на моїй пам’яті набагато більше тих, хто мав серйозні наміри і шукав жінку для сімейного життя.

Один чоловік купив у нас абонемент на п’ять вечорів, тобто підготувався до довгого і ґрунтовного пошуку. А познайомився із цікавою дівчиною на першому ж побаченні!

Інший ходив до нас разів 5 чи 7. Приїжджав на мотоциклі, казав мені, що реалізувався у житті, зробив ремонт у квартирі і хоче сім’ю, але все не може знайти свою жінку.

Коли він зник, думала, що розчарувався. А потім приходить фото від жінки, яка до нас ходила, а поряд з нею – він.

Часто дівчата приходять за компанію, підтримати подружок, а знайомляться у нас з чоловіками і виходять заміж.

Швидкі побачення — той самий «Тіндер», тільки без фільтрів і вигідних поз, наживо. 5 хв не претендують на повноцінне побачення. Але цього достатньо, щоб зрозуміти, коли точно «ні», а коли хочеться продовження.

Також «Вечір» підготував репортажі про:

• Журналіст «Вечора» сходив на майстер-клас з пікапу в Києві – і у нього зламався крінжометр
• Розплавлений віск на язик і батогом по дупі: репортаж нових відчуттів із БДСМ-бару «BiBar»
• “Це, бляха, півонії!”: душевний репортаж з вечірньої Київської міської електрички

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»