«Лягайте на котрик. Очі закрийте». Як в’єтнамець Ліос вечорами проводить безкоштовні заняття з йоги у Покровську

Тричі на тиждень в одному з громадських центрів Покровська збираються люди різного віку та соціального статусу. Їх об’єднує любов до спорту та повага до сенсея Льоші. Так назвали молодого в’єтнамського хлопця, який майже тридцять п’ять років тому приїхав до України. 

Журналістка Олена Єрмоленко приєдналась до йога-спільноти і розповідає, як проходять вечірні практики у прифронтовому Покровську.

Історія Ліоса

У 2018 році в Покровську відкрився новий торгівельний центр. На останньому мансардному поверсі власники зробили творчий простір для громадських ініціатив. Тут проводили заняття з танців, тренінги, майстер-класи.

Серед активностей є також йога. Її веде пан Ліос (так він підписує себе у месенджерах) на волонтерських засадах. Справжнє ім’я сенсея Нгуєн Мань Лонг. Він – приватний підприємець, вже багато років має власну торговельну точку.

Мань Лонг за професією викладач російської мови. Після закінчення Ханойського університету молодий перекладач у складі в’єтнамської делегації приїхав на Донбас, щоб вивчити досвід будівництва вугільних шахт.

«Після розвалу Радянського Союзу ми стали заручниками обставин. Компанія, яка уклала з нами контракт, повинна була сплатити переліт на батьківщину. Але у загальному хаосі про нас просто забули. Виручив траст «Красноармійськшахтбуд», у якому я працював з іншими товаришами. Керівництво підприємства допомогло отримати вид на проживання в Україні», – пригадує Ліос.

Невдовзі з В’єтнаму переїхала його дружина. У сім’ї народились дві доньки, які за паспортами українки. Так Ліос пустив коріння на новому місці та отримав другу батьківщину.

У дев’яності він почав торгувати на місцевому ринку, щоб прогодувати родину. З тих часів Ліос став приватним підприємцем. А йога у житті з’явилась після того, як почались проблеми з суглобами.

«Коли мені виповнилось сорок п’ять, почали боліти коліна. Ринок дав про себе знати. Я став шукати способи, щоб позбутись болю.

Друзі запропонували зайнятись йогою, надсилали приклади відео уроків. Поступово я втягнувся і зараз можу робити дуже складні асани. Йога допомогла мені покращити стан свого здоров’я та стала філософією життя», – каже Ліос.

Тому він з радістю погодився на пропозицію вести безплатні заняття для покровчан. Спочатку вечірня йога була двічі на тиждень. Кількість відвідувачів поступово зростала. В залі бракувало місця, тож Ліос збільшив кількість уроків.

Навіть пандемія ковіду та початок повномасштабного вторгнення росії не стали перешкодою для занять. Дружина та молодша донька Ліоса евакуювались до Європи.

А він залишився в Україні зі старшою донькою. У дівчини є гарна робота у сфері програмного забезпечення. Зараз вона мешкає в Києві.

«Звісно, через війну довелось поставити суспільні заняття на паузу. Але згодом до мене стали звертатись учні з проханням повернутись до вечірніх практик. Власники культурного простору були не проти, тож ми знову почали займатися», – говорить сенсей.

На заняття через всі перешкоди

Ми зустрічаємось з Ліосом біля входу у торгівельний центр. Стрункий, жвавий, підтягнутий – ніколи не скажеш, що цьому чоловікові вже шістдесят років. Піднімаємось на останній поверх.

Поки Ліос готує килимки та розминається, я йду в роздягальню, щоб приєднатись до занять та поспілкуватись з учнями. У приміщенні вже є люди. Це пані Вікторія Тулуп та її доросла донька Марія. 

«Я почала ходити на йогу на початку війни. Через панічні атаки втратила сон, на душі була постійна тривога. Тож коли дізналась, що Ліос поновив заняття, ми з донькою відразу приєднались до групи», – каже Вікторія.

Взагалі вони дуже активні. Раніше разом відвідували тут уроки бочати. Зараз у Покровську є проблеми з рухом громадського транспорту.

Останні рейси маршруток відправляються о вісімнадцятій. Тому з віддаленого району «Динасове селище», де мешкає родина Тулуп, добиратись дуже складно.

Але це не стало перешкодою для Вікторії та Марії. Коли на вулиці гарна погода, то жінки ходять на заняття пішки. Кажуть, що хоч й далеко, але йога того вартує.

Тим паче, що це безкоштовна ініціатива. А восени, коли світловий день починає зменшуватись, вони їздять на таксі.

Поки Марія перевдягається, з її телефону лунає лекція. Дівчина зараз вчиться на другому курсі Дніпровського державного університету внутрішніх справ. Вона – майбутня психологиня, не хоче пропускати ні зайняття, ні йогу.

«Я навіть в залі слухаю викладача в навушниках, поки роблю асани. Це мені не заважає, навпаки, так краще запам’ятовую матеріал. Через те, що йогу ми з мамою відвідуємо вже другий рік, я знаю майже всі вправи, тому роблю їх автоматично. Для цього не обов’язково дивитись на Ліоса», – говорить дівчина.

Ми виходимо в зал та приєднуємось до групи. Серед поціновувачів йоги люди різного віку. Жінок більше, ніж чоловіків. Поки йде приготування до заняття, я вирішила поспілкуватись з одним з новачків.

Андрій Кабанець – військовий, але зараз більше працює  з документами. Робота сидяча, тому за рекомендацією друзів вирішив зайнятись йогою. Це вже п’ята його практика, поки ще не все виходить робити правильно, але Андрій налаштований рішуче.

«Я вже давно хотів спробувати йогу, тому що чув лише схвальні відгуки. Заняття дуже сподобались. У процесі я виявив всі свої проблемні місця. Коли ти бігаєш, або займаєшся на тренажерах в залі, то не відчуваєш, що тіло не таке вже й гнучке, як хотілось би», – каже Андрій.

Війковий зазначає, що після йоги він відчуває приплив енергії. Втоми зовсім немає, відсутня крепатура і це мотивує на подальшу працю над собою.

Йога з ліхтариком

Годинник мого смартфона показує, що вже пів на шосту вечора. Отже, прийшов час йоги. Ліос вмикає музику й розпочинає заняття. Починає з легкої розминки стоячи. Це найпростіші, але дуже дієві вправи. Відчуваю, як йде тепло по тілу.

«Ноги відкрийте, обличчя на прямо, робимо трикутник. Видих… Вдих…. У зворотню сторону. Видих… Вдих… Відпочиньте трошки. Зараз сидіти як дитина. Один, два, три, чотири, п’ять. Вставайте!», – лунає спокійний та впевнений голос Ліоса з легким акцентом.

Ми старанно повторюємо асани. Ліос багато уваги приділяє новачкам. Уважно пояснює техніку вправ, підходить та виправляє помилки. Тож, кожна людина відчуває дружню атмосферу спільноти.

Тут зовсім не обов’язково рівнятись на темп викладача. Навпаки, сенсей наполягає, щоб вправи на розтяжку виконувались поступово, без шкоди для здоров’я.

За вікнами сутеніє, зала занурюється у темряву. Ліос вмикає ліхтарик для кемпінгу. Були якісь тимчасові проблеми з освітленням, тому ми займались майже при свічах.

Година промайнула непомітно. Після основного комплексу асан – вправи на дихання. Вечірня йога завершується медитацією.

«Сідайте як вам зручно, або лягайте на котрик (так Ліос вимовляє російською слово «килимок»). Очі закрийте. Закриваємо, закриваємо, закриваємо. Починаємо медитацію», – колись цих слів Ліоса я чекала найбільше. А зараз все навпаки: це означає, що час прощатись.

«Намасте!», – каже Ліос на останок. Люди скручують килимки та з щасливими й світлими обличчями йдуть до роздягалки.

Дехто приїздить на заняття велосипедами. Яніна Сафронникова саме так і робить. Поки жінка займається, ровер чекає на першому поверсі, прикутий до поручнів сходів.

«Я отримую велике задоволення від занять. Дуже подобаються дихальні вправи, спокійний розмірений ритм, який завдає Льоша, та дружня атмосфера в залі. Поки можливо, буду їздити велосипедом, бо так швидше. Але, чесно кажучи, дороги у місті залишають бажати кращого. Можна легко влетіти в якусь яму», – ділиться пані Яніна.

Ми прощаємось, жінка зникає у темряві. У Яніни розрядився ліхтар, тож я трохи переживаю, як вона доїде додому.

Викликаю таксі, а поки чекаю на автівку, вже планую свої справи на наступні дні, щоб обов’язково знайти час для вечірньої йоги.

Єрмоленко Олена

журналістка, Покровськ