У гості, додому: вечори українок, які на короткий час приїжджають в Україну з-за кордону

Літак, далі поїзд, потім автобус. Будь готова на кордоні простояти кілька годин. Вивернути сумки. Отримати смс від мобільного оператора: «Вітаємо в Україні». Вивернути душу…

Українські жінки, що нині живуть за кордоном, планують поїздки додому заздалегідь. Збираються, готуються. І ось він: перший вечір вдома. Буде ще кілька тижнів таких вечорів. Які вони?

Три українки з різних закордонів розповіли Вечір.Медіа про улюблені страви на вечерю, обов’язкові вечірні справи та улюблені місця для зустрічі заходів сонця в рідній країні.

За даними Центру економічної стратегії за кордоном через війну перебуває 4,9 млн українців. ООН дає цифру у 6,3 млн.  Більшість з них жінки

Нині тенденція до повернення жінок в Україну зростає. Проте так само росте кількість тих, хто ухвалює рішення залишитися за кордоном і після закінчення війни.

Та переважна більшість не визначилась: занадто багато змінних у цьому життєвому рівнянні. Тому поки — додому на кілька тижнів. Набутися, наобійматися та повернутись у безпечне місце.

Іра з Великої Британії та її вечір вдома наодинці з собою

Іра приїжджає з Великої Британії раз на 2-3 місяці. В Україні проводить щоразу три тижні. Кожен вечір вдома тепер на вагу золота. Особливо перший:

— У перший вечір я завжди лишаюся вдома та насолоджуюся своїм простором. Довго приймаю ванну. Роблю всі можливі косметичні процедури. Запалюю вогники на вікні вітальні і багато свічок.

З цим світлом слухаю музику, розбираю валізу, закидаю прання з дороги. Я дивлюся з вікна на місто, розмовляю з мамою та подругами. Замовляю вечерю або кличу вечеряти друга. Якщо гарна погода, гуляємо вулицями аж до комендантської години.

— Зустрічаюсь з рідними та близькими. А ще з дівчатами, з якими разом навчилися на психологів: обговорюємо професійне. 

Часто ці зустрічі проходять у кафе чи ресторанах під смачні вечері:

— Я люблю на вечерю перші страви: борщ та курячий бульйон з локшиною. Ще мʼясні страви замовляю. В Англії з цим проблема: лише фастфуд або дуже дорого. В Україні ж доступні ціни, прекрасна якість їжі та чудовий смак.

До близьких та смачної їжі можна повертатися. Проте сум просочується за кордон:

— Сумую за обіймами рідних людей. За великим простором своєї квартири, прогулянками до озера, заходом сонця, автомобільними поїздками вечірнім Києвом.

Лєра з Німеччини та вечір на виставі «Конотопська відьма»

Лєра давно живе у Німеччині. До України нині приїжджає 3-4 рази на рік. Дівчина підходить до планування поїздок в Україну дуже серйозно: по годинах розписує кожен день. Крім обов’язкових справ також моніторить нові заклади, які відкрились в столиці та планує повечеряти там.

Але про улюблені теж не забуває:

— Люблю на вечерю суші і роли. Часто замовляю додому або їм у Fujiwara Yoshi. Обожнюю піццу з грушею та горгонзолою у Mimosa Brooklyn, котлету по-київськи в Хуторці на Дніпрі.

Обов’язково їм чібереки в «Мусафірі» та морозиво з незвичними смаками від «Умки» або Gelarty. Коли з друзями не можемо визначитися з місцем для вечері — йдемо у Kyiv Food Market. По коктейлі — у Parovoz Speakeasy, LoggerHead та Pink Freud.

— Мама готує свій фірмовий борщ, за яким я дуже сумую. Бабуся ліпить вареники з вишнями. В цей вечір ми в родинному колі. У ньому багато спілкування, обіймашок і чаю зі смаколиками. Дуже-дуже багато чаю. 

Квитки на «Конотопську відьму» складно дістати навіть киянам. А Лєра дістала. Ба більше: вона підлаштувала свій приїзд під виставу:

— Цього липня мій приїзд був спланований так, щоб я в один з вечорів подивилась цю виставу і потім повечеряла з подругами. Так і відбулось.

Ще моніторю концерти та інші події: під них виділяю також вечори. Люблю кіно: не втрачу можливість завітати на кінофестиваль та подивитись щось у «Жовтні». Також гуляю містом, якщо тепло — проводжу час у парках. Відкриттям стало, що книгарня «Сенс» працює до 22:00. Так один з вечорів цього літа я провела там, обираючи книгу. Винесла звідти величезний пакунок.

— Одного вечора я приєдналась до музикантів на Пейзажній алеї та співала разом з ними.

Можливість співати українською з українськими музикантами та створювати щось разом в моменті — це те, що я можу отримати тільки в Україні. Київський вайб, енергообмін з людьми — за цим я дуже сумую…

Катя з Австрії та вечір з «наполеоном»

Катя приїжджає додому з Австрії раз на рік на кілька тижнів. Перший вечір зазвичай виснажливий:

— Не помічаю, як він проходить, бо дорога важка: чомусь завжди трабли з рейсами. Тому я просто кидаю валізи, якщо є світло, то нормально приймаю душ. І просто сплю. Що б не літало в цю ніч — я нічого не буду чути. 

Для Каті важливо наповнювати київські вечори тим, чого немає в Австрії. Наприклад, «наполеонами»:

— Взагалі немає їх там. Приїжджаю в Україну і весь час їм їх. Ходила у різні магазини, де продають ці торти: щоб у мене завжди був запас кількох різних. Вкладаю дитину спати і щовечора їм «наполеон» або тістечко «горішок».

Ці «горішки» мені здавались несмачними, я їх не їла до великої війни. Але коли вперше приїхала в Київ та побачила в магазині — так захотілось! Купила собі цілий пакет, їла кілька днів. Не скажу, що вони для мене раптом стали дуже смачні. Але я знала: в Австрії цього нема і наступний рік їх не поїм.

Вікна Каті закордоном виходять на трасу. Навіть вночі шум не стихає. 

— Вечорами вдома я відкривала вікно, їла торт або просто пила чай і слухала. Ти забуваєш домашні звуки: як вмикається пилосос, наприклад. Забуваєш і зовнішні звуки біля дому — спів пташок, гомін дітей на майданчику. Під час приїздів я знову чую це… Дуже сильні почуття.

Крім солодощів та звуків, київські вечори дівчини також наповнені тривогою:

— Ми можемо з дитиною гуляти біля дому. До нас приїжджали друзі — гуляли всі разом. Кудись в центр мені вечорами їздити страшно через можливі обстріли. Тож я готуюсь до ночі: моніторю, що куди летить… Якби не це, я б пішла дуже довго гуляла центром Києва: Печерськ, верхній Хрещатик, Маріїнський парк.

А так вмикаю собі якийсь фільм, щоб відволікатися. Не дивитися постійно в телефон. Часу і так дуже мало. Хочеться провести його без паніки. 

— Слухати, як співають пташки і кричать діти на майданчику. І при цьому відкинути телефон далеко-далеко. Не переживати, що пропустиш важливий «пік». Коли я тільки переїхала в цю київську квартиру, інтернет ще не провели. Я просто вечорами читала. Хочу знову просто читати книгу у себе вдома.

Ще про вечори в Україні і закордоном:

Ольга Бродська

журналістка