13 Лютого, 2024
вечірнє натхнення
«Спини мене отямся і отям»: 7 поезій про любов від Ліни Костенко
Автор: Софія Шалейко
Шукаєте вірші про любов, щоб додати романтичного настрою на День Валентина? Вам сюди.
«Моя любове, я перед тобою, бери мене в свої блаженні сни…».
Якщо хочете романтики до Дня закоханих, поезія Ліни Костенко може стати безпрограшним варіантом.
Українська поетеса, шістдесятниця, яку називають «королевою української поезії ХХ століття».
В анотації до збірки «Триста поезій» йдеться, що її слова закликали говорити відверто про романтичні почуття. Вона розповідала про образи людей, що незважаючи на перешкоди, готові віднайти кохання.
Звучить ідея не здаватися у пошуку коханої людини.
Тож напередодні Дня Валентина «Вечір» згадує її сім поезій, це вірші про любов.
«Моя любове! Я перед тобою», 1977
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
«Очима ти сказав мені: люблю…», 1989
Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
нескзане лишилось несказанним.
Життя ішло, минуло той перон.
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.
Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова, як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.
«В пустелі сизих вечорів…»
В пустелі сизих вечорів,
в полях безмежних проти неба
о, скільки слів
і скільки снів
мені наснилося про тебе!
Не знаю, хто ти,
де живеш,
кого милуєш і голубиш.
А знаю — ти чекаєш теж,
тривожно вгадуєш і любиш.
І я прийду в життя твоє.
Тебе, незнаного, впізнаю,
як син вигнанця впізнає
прикмети батьківського краю.
Я ради цього ладна жить.
Всі інші хай проходять мимо,
аби в повторах не згубить
одне,
своє,
неповториме.
Нехай це — витвір самоти,
нехай це — вигадка й омана!
Моєму серцю снишся ти,
як морю сняться урагани.
«Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати…», 1989
Я ніколи не звикну. Я не вмію до тебе звикати.
Це за примхи мої ти так гарно мене покарав.
І приходять світанки, щоденних турбот адвокати,
і несуть під пахвою тисячі різних справ.
Я кажу їм: світанки! Все на світі таке муруге.
Урожай суєти — залишається тільки стерня.
Скільки ми милувались!
І жодного разу — вдруге.
Скільки років кохаю,
а закохуюсь в тебе щодня.
«Лейтмотив щастя»
Мені страшно признатися: я щаслива.
Минають роки, а ти мені люб.
Шаліє любові тропічна злива —
землі і неба шалений шлюб.
Вколисана в ніч, тобою омита,
хитає мене серед білого дня.
Ковшами самотності сплачене мито
за всі незнання і за всі навмання.
Нещасть моїх золоті обжинки.
Душа моя, аж тепер сп’янись.
Ох, я не Фауст. Я тільки жінка.
Я не скажу: “Хвилино, спинись!”
Хвилино, будь!
Лише не хвилиною,
а цілим життям — хвилюй і тривож!
Аж поки мене понесуть із калиною
туди… ну, звідки… Тоді вже що ж…
«Зустрілись двоє…»
Зустрілись двоє, хлопець і дівча.
Та й ходять, ходять, і нема де сісти.
І сніг іде. І песик докуча.
І по дворах гасають хокеїсти.
Якась холера дивиться з вікна.
І лід блищить. Машини роблять трюки.
І десь іде компанія блатна.
І холодно. І він їй гріє руки.
І кожне слово на тремку вагу.
І день сумний, і все-таки веселий.
І молодість застрягла у снігу,
мов коники дитячих каруселей.
«Спини мене»
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
Сподобалися ці вірші про любов? Ось тут ще поезія інша, від сучасних українських авторів.
