«Усміхаюсь пасажирам на зупинках: вже б і повезла вас, але прав поки не маю»: як львів’янка Галя вчилась на водійку автобуса

«Дівчата, раджу!» — написала водійка автобуса Галина Зайло зі Львова, коли успішно закінчила навчання в автошколі. 

Кілька місяців тому вона отримала права категорії D і, затамувавши подих, чекає на появу вакансії.

Поки отримує практичний досвід, мандруючи заходом України з маленькими пасажирами у великій кількості.

Вечір.Медіа розпитав Галину — як і де навчитись кермувати автобусом та чим особливі вечори в дорозі. 

Фури на кордоні

— До нападу росії у 2022 році працювала з дітьми в англомовній школі. Була помічницею вчителя. За освітою філологиня. Та кермувати авто любила завжди: маю права категорії B уже вісім років.

Після повномасштабного вторгнення Галя припинила працювати у школі:

— Почала допомагати з гуманітаркою, яку привозили з-за кордону до нас у Львів. Так вперше зустрілась зблизька з великогабаритним транспортом. 

Тому ми їхали нашими фурами до кордону і там з фури у фуру вантажили вантаж. А у мене маленьке Пежо…

Вже тоді Галя задумалась про велику автівку. Але спершу треба було нагодувати людей:

— Нам виділили приміщення під кухню, виграли на це грант. Готували приблизно 400 обідів щодня для ВПО і всіх, хто потребував. 

Пам’ятаю, переповнився мій кошик з брудними речами. Думала: от закінчиться все, тоді поперу. Не закінчилось. Довелося заново себе віднаходити.

Сигнал з космосу

Влітку 2022 року виникла ідея організувати для дітей переселенців оздоровчий табір. Все складалось якнайкраще: знайшлось місце та гроші. 

Одна польська фірма подарувала спринтер:

— Бути водієм у дитячому таборі — це не туди й назад. Це кілька тижнів жити там з нами та щодня возити дітей по цікавих місцях. У 22-му ми спокійно знайшли таку людину, минулого року це було складніше. Цього — нереально.

Питання «що робити» відпало саме собою:

— Це був наче сигнал з космосу: мені на очі трапляється пост знайомої у фейсбуці: «Закінчила навчання на категорію С». Навчання виключно для жінок. Його проводить шведська компанія у межах відбудови України — Reskilling Ukraine.

До відбудови, правда, ще далеко, але уже вчать. Я подалась і… Раптом вони відкривають категорію D. А наш спринтер на 22 місця і вважається автобусом, мені ідеально підходить!

Інструктори дали виспатись перед маршрутом

Навчання за цією програмою повністю безплатне.

Головна умова для вступу — мати права категорії B та трирічний стаж водіння.

— Нас було всього вісім дівчат. У Львові та Тернополі немає достатньої кількості навчальних автобусів, тому ми жили та вчилися у місті Кременець. Група вийшла асорті: киянка, дніпрянка, харківка, запоріжанка…

Всі з різних куточків країни. Вечорами багато спілкувались: дізналась, що значить слово «тормозок», вчила їх нашим слівцям. Культурний обмін (сміється). 

Вчилися дівчата з самого ранку до пізнього вечора — останній автобус з ученицею заїжджав в автопарк о 22:00. Так вдавалося охопити усі часові проміжки їзди містом:

— У перший день ми трохи поїздили майданчиком, навчились маневрувати, розвертатися. Нам сказали, що наступного дня продовжимо робити це ж.

Та на ранок ми почули:

Насправді думаю, навчальна програма це й передбачала. Але інструктори хотіли аби ми добре виспались та не переживали.

Пасажири біжать!

Практичні заняття проходили реальними автобусними маршрутами: якийсь із них потім був на екзамені, але ніхто не знав, який саме. 

— Під’їжджаю я до зупинки, а вони біжать! Хто? Та ж пасажири. На автобусі написано великими літерами: «навчальний». Й номера нема. Але хто то дивиться? Під’їхав автобус — треба чимскоріше займати місця. Особливо в годину пік.

І ти їм усміхаєшся, бо уже б когось повозила. Та без прав, на жаль, не можу. 

Спочатку така поведінка пасажирів веселить, але з часом хочеться тиші:

— Найбільше подобалось вечорами їздити, після години пік. Людей меншає, вже за автобусом не біжать. Місто вивчила швидко: ага, цей магазин скоро закривається, проте ще можуть вийти люди й піти на перехід. 

А тут в цей час гуляє бульдог з хазяїном. Час той же, собаки нема? Думаю вже: де ж він, чи все гаразд? Кажани вилітають на полювання та пролітають повз лобове скло. Вчились не лякатися, звикати до того, що вони так роблять.

Вечір розслабляє

Та не тільки приємності є у вечірньому водінні:

— Водій автобуса бачить значно більше за водія авто. Та в сутінках і йому складно. Очі ще знають, на що орієнтуватися: на денне світло, що зникає, ліхтарі чи фари. Це найскладніший час. Але чим темніше — тим мені краще.

Очі адаптуються до темряви, стає емоційно спокійніше. Інструктори вечорами сідали з нами поряд: вдень переважно стоять і пильно спостерігають. А ввечері розслаблено сидять — катаються собі.

Коли вечірніх занять не було, дівчата гуляли околицями:

— Там багато гарних місць, про які не знала. Наприклад, Вишнівецький палац. Ми приїхали, я заходжу і перша асоціація — «Версаль!». Я була у Версалі, можу порівняти.

Потім читаємо опис: «Замок відвідав Оноре де Бальзак і назвав його малим Версалем». Ще були на руїнах іншого замка. Там зараз колонія кажанів. Містичне місце.

Дійсно, що ж там ворушиться?

Навчання тривало недовго: практика лише 36 годин. Та цього часу виявилось цілком достатньо:

— Повернувшись з правами, я продовжила тренуватись у Львові.

І вчила мене цього наша львівська бруківка. (Сміється). 

Цього року дітей у табір повезла я. Ми їздили на екскурсії, на річку — всюди. Я, звісно, хвилювалась, але все вийшло. 

— Думала, що вечорами дорогою назад до табору вони будуть спати чи хоча б дрімати. Куди там! Дорога ґрунтова, зв’язку нема. Бачимо у вікно лисиць, зайців та навіть яструба. І у них очі світяться, відбиваючи світло фар. Стелиться над дорогою курява, кущі ворушаться…

А дітям тільки привід дай: фантазують, додумують. Підходять, кажуть: «Пані Галино, щось мені страшно». Пояснювала, що все добре. А сама їду й думаю: «Дійсно, що ж там таке ворушиться?..»

Думаю скоро зробити собі категорії С та Е

Зараз Галя чатує на вакансію для себе:

— Не хочу кермувати затишним львівським автобусом. Цікавіше їздити між містами — оце моє. 

А поки продовжує працювати на благодійній кухні та чекати початку нового етапу життя:

— Думаю скоро зробити собі категорії С та Е. Чоловік сміється, каже, ти шо, колекціонуєш їх?

Галя годинами працює на кухні, але перерв на їжу у неї небагато: 

— Мій основний прийом їжі — це вечеря. М’ясо або риба з овочами. Знаю, це не дуже здоровий варіант, але інакше я поки не встигаю. Могла б сказати, що мій вечірній ритуал — намазатись кремчиками. Але й на них часу нема — купую та викидаю потім. Вечорами я гладжу кота. Коли щось турбує, дивлюсь з вікна на місто.

Чую звуки вечірнього Львова. Дивлюсь, як у вікнах горить світло. Від цих сигналів життя у вікнах вечірнього міста стає легше. 

Більше про вечори в дорозі:

Ольга Бродська

журналістка