Завсідник каварень, який обожнював працювати ночами: як проводив свої вечори Іван Франко

Іван Франко був людиною радше вечірньою, ніж ранішньою. “Совою”. Іноді навіть нічним сновидою, кажуть відомі франкознавці та науковці Богдан та Наталія Тихолози. Вони переконані, що багато творів Франко написав саме ввечері. 

Михайло Грушевський був його сусідом через паркан, згадував, як поет міг пізно ввечері зайти до нього після роботи і лише потім йти додому та працювати, коли історик вже вкладався у ліжко. Франко сідав за працю після 9 вечора і міг трудитись до глибокої ночі, обклавшись книжками. Він любив нічну тишу. У сутінках до нього приходила муза.

Чим доктор Франко займався вечорами, які напої любив, де засиджувався? За допомогою дослідників “Вечір” відтворює його вечірній життєстиль.

За чим та ким спостерігав Франко

Хлопчиком Іван проводив вечори у кузні батька, заможного сільського коваля Якова. Спостерігав за людьми, слухав казки і пісні. Збирав перші спостереження, які згодом проросли у творчості.

Коли навчався у початковій школі у Ясениці-Сільній на Дрогобиччині, то полюбляв дівочі вечорниці. Там юнки бавились у гру, коли Іван розповідав віршик про гусака, а дівчата мали його цілувати.

“Так у Франка почалось раннє сексуальне виховання”, – сміється Богдан Тихолоз.

Після навчання у гімназії Іван іноді проводив вечори у кнайпах з друзями, хоч і жалівся, що доброго дрогобицького пива знайти не міг. Та й грошей на пиво особливо й не мав.

Як засиджувався у каварнях

Більш насичені вечори в Івана почались у Львові, куди він приїхав навчатись в університеті. 

Книги, читальні, плітки та каварні з газетами тоді були головним джерелом інформації, тому його часто можна було зустріти в “Академічному кружку” (українське студентське товариство) та “Руській Бесіді” (українське громадсько-культурне освітнє товариство). Тоді записатись до бібліотеки – це як зараз мати доступ до інтернету.

Франко полюбляв каварні. Тоді такі каварні (на взірець столичних віденських) були лабораторіями творчості та місцями для спілкування. Туди письменник заходив двічі на день – перед роботою в товаристві Шевченка читав свіжі новини. 

А надвечір, коли повертався з праці, охоче заходив до каварні “Монополь”, де любив замовляти віденську каву – чорну з вершками, і читати вечірні газети. Преса була як серйозна інтелектуальна, так і розважальна – Франко любив гумор. Якщо в каварні були цікаві люди,  вечори могли затягуватись. Розгортались палкі дискусії.

У більш зрілому віці він любив там спостерігати за молодими поетами: сідав за столик, закривався газетою і слухав. Коли молодики голосно дискутували, а потім раптом затихали, Іван сидів хвилину-другу, визирав з-за газети та казав: “Та говоріть вже щось!”. Тільки вони знову починали балакати, як Іван казав: “Дурниииця”. І починав відстоювати власну думку. 

Він був частиною знакової культури каварень, яка витворювала своє культурне середовище.

Який алкоголь любив

Франко був поціновувачем не лише доброї кави чи чаю (гербати), а й міцніших шляхетних напоїв. Але пияцтва цурався і вважав, що алкоголь згубив не одного поета.

Іван розумівся на доброму пиві. І справді його любив. Це було якісне баварське або чеське пиво, яке привозили до Львова. Кликав Грушевського випити гальбу холодного пива в гарячий літній вечір до ресторації на теперішній вулиці Шевській. Любив випити пива, коли проводив вечори у середовищі селян. 

Вино любив з Далмації, що у Хорватії, зокрема “Златаріцу”. Це було преміальне вино в історії європейського виноробства, яке збирало нагороди на конкурсах наприкінці 19 століття. Таке вино зараз непросто скуштувати – Югославські війни знищили практично усі виноградники цього сорту, але в сучасній Хорватії його вдалося відновити.

Окрім цього, Франко любив смакувати мед як алкогольний напій, який на той час був достатньо дорогим та шляхетним трунком. Не плутайте з медовухою – горілкою на меду. Медовуха – це заправлена медом горілка, а мед – особливий стародавній напій, видобутий переганянням натурального меду, умовно, з 9 л меду виходив 1 л коштовного алкоголю.

Вже у старшому віці поет полюбляв пити слабоалкогольне яблучне вино – сидр.

Чим смакував

У їжі Франко мав дві пристрасті: риба і гриби. Його донька Анна згадувала: якщо вранці тато мав йти на рибу, то вже ввечері мав гарний настрій, “пакувався” на ту рибу, збирав сітки та ятери. 

А наступного дня міг бути у великому азарті, коли готував рибу. Міг тоді не снідати й обідати, а вже ввечері з великим задоволенням ласував рибними стравами. Із собою на риболовлю часто брав близьких друзів, до прикладу, Василя Стефаника. Леся Українка згадувала: “Як бракує ваших пісень та пстругів!”.

Він активно усіх друзів та знайомих виводив на рибу. Кому це подобалось, комусь ні, але всі з ним мусили їхати, бо таким був Франко.

Свої теплі родинні вечори, а також спілкування з товаришами Іван проводив за чаєм. Родзинкою скромних та культурних застіль були варення, або ж “конфітюри”, які любила готувати дружина Ольга Хоружинська. У їхньому креденсі завжди можна було знайти смородинове варення та карпатський чай.

Куди ходив та що одягав на вечір

Не лише надвечірні чаювання, а й розмови за вогнищем, в альтанці у саду чи поміж вечірніх гір Криворівні Франко проводив з Михайлом Грушевським. 

Франко часто мандрував Галичиною, їздив на Тернопільщину до Лепкого та до друзів на Гуцульщину. Часто любив прогулюватись. Він був великим туристом і зачинателем зеленого туризму на Галичині. 

Деякі з вечорів заставали поета в дорозі. Наприклад, дорогою зі Львова на Гуцульщину доводилося ночувати. Тому він часто залишався ночувати у шинках, придорожніх заїздах, а коли вже приїжджав на Гуцульщину, то проводив час у товаристві гуцулів, дуже любив з ними спілкуватися.

Хоч він і любив проводити вечори з друзями, проте традиційних уродин не відзначав. Його важко було уявити за застіллям з колегами, які виголошують тости з нагоди дня народження.

Як до урочистих подій, так і до свого одягу письменник ставився не надто вибагливо, проте йому було не байдуже до свого вигляду. На творчі ювілеї чи віденські бали, які були у той час особливо популярні і куди його часто запрошували, він одягав позиченого фрака. 

У Львові проводили багато балів. Особливо у період після Різдва і до Великого посту: студентські, академічні, національні. Франко не дуже любив бали, але запрошення отримував і на деякі ходив. За спогадами Антоніни Трегубової, вони приїхали до Львова і пішли на бал, але хлопці там не говорили з дівчатами. Були лише танці без спілкування. Франко сказав, що під час таких подій непристойно заговорити до дівчини, бо це означало, що ти залицяєшся і могли зразу пробувати женити. 

Окрім балів та вечірок, Франко брав участь у вечорах національно-патріотичного характеру, культовими були шевченківські. Тоді образ Шевченка був символом національної єдності – України як держави не існувало, сам Тарас проживав на території Російської імперії. Але культ Шевченка на Галичині був надзвичайним. Франко був шевченкознавцем, тому неодноразово публічно читав його твори і виступав з доповідями про поета.

Домашні вечори

Вечори Франка минали або у каварнях за спілкуваннями та газетами, або вдома за роботою та творчістю. Він був батьком чотирьох дітей. І хоч виховання в основному лягало на плечі дружини, за спогадами, Франко був добрим татом. 

Він приділяв увагу дітям і проводив з ними час ввечері. Донька Анна згадувала, що потрапити у бібліотеку батька для неї було таїнством, на яке дуже чекала. Якось там він “вилікував” їй зуб однією цукеркою та книгою з красивими малюнками. Дівчинка так захопилась, що забула про біль.

У Франків було багато домашніх тварин, та найбільше Іван любив рудого кота. Пухнастик часто лягав поету на плечі та муркотав над вухом під час написання вечірніх творів. Або грів руки, коли письменник хворів на ревматоїдний артрит.

Не менш важливою сімейною традицією, яку Франко проніс через усе життя, був Святвечір напередодні Різдва. Його він описував у багатьох творах. До прикладу, у “Святовечірній казці” – філософській візії польоту над Україною, де зображував єдину державу. Писав низку праць про символіку Святого вечора. Навіть останній цикл його творчості називається “Пісна вечеря”.

“У Франковій творчості Святвечір перетворюється у вечір національного єднання. Це вечір, коли всі українці збираються за одним столом. Коли Україна була бездержавною, це мало не лише релігійні конотації, а й національні”, – каже Наталія Тихолоз. Традицію передвечір’я Різдва Іван вважав одним з наріжних каменів збереження історії країни.

У поемах Франка вечір займає особливе місце – у “Смерті Каїна”, “Похороні”, “Мойсеї”, “Івані Вишенському” через описи пейзажів поет передає особливий стан усамітнення. Коли душа виходить на діалог з Богом. Для Франка вечір є не тільки годинами для сім’ї, роботи чи розваг, а насамперед часом для роздумів.

Улюблений вечірній час: з 9 вечора до 1 ночі. 

Які вечори в житті були особливими: Це ювілейні святкування: 25-річчя діяльності 1898 року і 40-річчя – у 1913 році  у залах колишнього готелю “Жорж” та у сучасній Львівській філармонії. От вже там друзі щиро бажали всіляких гараздів, а Франко на комерсах (сучасно – “афтерпаті”) виголошував тости. 

Про що вечорами міг мріяти Франко: Дослідники кажуть, що для себе, родини і дітей хотів щастя, бо тема украденого щастя є у багатьох його творах. Мріяв про втрачене-вкрадене перше кохання, про кар’єру, яка була б неймовірно успішною, якби не політичні арешти, про ідеальний шлюб, який в реальності був далеко не щасливий. А ще – про соборну, вільну і незалежну Україну. Про сильну країну між європейськими народами і відірвану від “руского міра”, який продовжує вбивати тишу наших вечорів. “У Франка згадується: “Нехай пропаде моє ім’я, але нехай росте і розвивається український народ”. Для нього було важливо, щоб нація збереглася й утвердилась на своїй незалежній землі”, – підсумовує Наталія Тихолоз.