«Піцу артистам чимшвидше»: репортаж з-за лаштунків концерту Сергія Жадана до його Дня народження

Сергій Жадан переважно відзначає свої дні народження концертами, кажуть його друзі.

Цьогорічний, в Київському Міжнародному центрі культури і мистецтв (Жовтневому палаці) був «ніжним, приватним і академічним», за визначенням уродинника. На концерті на за його лаштунками побував “Вечір”.

Перед концертом – в укриття

За добрих дві години до події я перевернула пів шафи. Переміряла три пари штанів і три сорочки. Ну, щоб не занадто офіційно, не занадто урочисто. Але стильно, і так, знаєте, недбало.

Ну бо мені 36 років і якось занадто старатись заради концерту не випадає. Але я чесно не знаю, як мають виглядати тридцятишестирічки на концертах Жадана!

Словом, сорочку принципово не прасувала.

О п’ятій по обіді 23 серпня площу під Міжнародним центром культури і мистецтв ще добряче смажило сонце. Руку злегка обтяжував паракордовий синьо-жовтий браслет до Дня Прапора, який для мене сплів військовий з 15ї ОБАР.

Росіяни випустили по Україні ракети-кинджали, тож довелося шукати укриття. Ну, звична атмосфера вихідного дня в умовах великої війни. 

Колишній Жовтневий палац – монументальна споруда з надійними підвалами, де є просторе фойє для глядачів, гримерки і закулісся. Там тривогу і перечікувала разом з іншими гостями. 

Концерт через ворожу ракетну атаку змістили на годину, тож був час побродити будівлею.

В одному крилі передпокою пахло театральним буфетом: специфічним поєднанням коньяку і кави. Саме з цими напоями звідти люди й виходили – таки справді невеличке кафе.

Тут і там стояли книги з віршами Сергія, які стали піснями – артбук «Птах». Тут 16 віршів (і пісень за QR-кодами), 96 сторінок: плетиво з поезії, музики і красивої поліграфії, як пояснювали видавці.

Погортала обережно – гарно. Глянцеві сторінки з оздобою, кальки, рисовий папір.

Видала книгу креативна продюсерка культурної платформи «Ковчег Україна» Ярина Винницька.

«Піцу усім артистам чимшвидше, хай люди поїдять перед виступом», – на бігу каже вона комусь по телефону.

Після тривоги і перед концертом

По закінченню тривоги можна піднятися з підвалу на задній двір. Як слушно зауважила Саша Кольцова, солістка гурту «Крихітка», скупчення інтелігенції України в одному місці могло спровокувати росіян до чергового божевільного теракту. Тож безпекові питання організатори ставили в пріоритет, обираючи місце. 

У дворі людно: тут поціновувачі музики, культуртрегери, музиканти, художники, журналісти, військові, чиновники, волонтери. Часом якась людина поєднує у собі кілька іпостасей, як от Олег «Піротехнік» Абрамичев, який і депутат Харківської міськради, і знаний волонтер, і перформер гурту «Жадан і собаки».  

Через чорний вхід на концерт-день народження поспішає Мар’яна Савка, львівська видавчиня і літераторка.

Вона в подарунок Сергієві привезла його ж книгу «30 віршів про любов і залізницю», яка нещодавно вийшла у «Видавництві Старого Лева». Авторський примірник – із портретом поета на першій сторінці, який Мар’яна сама намалювала олівцем. 

На зустріч з гримерок підіймається кураторка і журналістка Ірина Славінська з чоловіком, Віталієм Лямічевим.

Бродять двором музиканти з гуртів «Жадан і собаки», «Лінія Маннергейма». Тут же і Дмитро Добрий-Вечір з гурту «Вій», і Андрій Середа з «Кому вниз». Багато обіймів і розмов. 

Гітарист і лідер гурту «Мертвий півень» Роман Чайка усім розказує історію про свого улюбеного капелюха і друга-військового (потім зі сцени він її теж повторить і зал гучно аплодуватиме).

Я втрапляю на середину оповідки, яка починалась із походу на риболовлю:

– … ну кидав на щуку і кинув речі. Вертаю назад, а мого зеленого капелюха нема! Мені його британці подарували, він смердів Саддамом Хусейном, це з війнушки в Іраку! Я йому розплакався, а він каже: на, буде Бахмутом тобі смердіти, – сміється Чайка.

– О, то його не можна прати! – коментує хтось із слухачів.

Чайка згадує, як ненавидів Харків і Жадан його однією екскурсією у місто закохав. Згадує давні часи, коли ще молодий поет Сергій кпинив із Андруховича, мовляв: старий письменник у рокери записався. А потім з роками сам Сергій зробив те саме. 

З Чернівців приїхали Святослав Померанцев і Женя Лопата з літературної корпорації Meridian Czernowitz.

Святослав розповів, що вони із іменинником не дозволили росіянам зіпсувати традицію – відвідувати дні народження один одного. Святослав принципово любить святкувати у себе в саду, а Сергій організовує гучні красиві концерти. 

Культурна менеджерка Радослава Кабачій, що прийшла до Жадана на свято з чоловіком, журналістом та істориком Романом Кабачієм, вже зараз думає, що дарувати наступного року:

«Кожного разу це такий квест! Я думала-думала, радилася з Олегом Піротехніком. Ми подарували платівку, найновіший альбом RHCP. І вгадали! Сергій такий: о, а я якраз хотів її купляти! У нього багата колекція платівок».

З Сашею Кольцовою із гурту «Крихітка» спілкуємося у гримерці. Тут скраєчку лежать коробки із піцою, за яку спочатку клопотала Ярина Винницька – таки доставили, молодці.

У таких дрібницях промальовується механізм організації концерту: як усе працює і як тут один про одного турбуються.  

Саша шанує Жадана: і за те, що його книги в бібліотеках українців як «другий паспорт».

І за те, що він зірка, на яку можна орієнтуватися, бо вона не падає: «Тому що він настільки багато вже встиг написати за ці 49 років життя, що він уже є невід’ємною частиною і нашої молодості, і нашої зрілості, і дитинства дітей наших друзів».

Я сміюся, згадую свій перший Форум видавців у Львові у 2004 році і Сергія Жадана на Ночі поезії. Там літератори проводили поважний вечір, читали вірші і підсьорбували в процесі щось міцне і прозоре у склянках з-під води. Але це була не вода.

І це не найяскравіший спогад з того вечора.

Жадан був тоді як в пісні Calling Dem «Мертвого півня» на слова Андруховича, де: «Наді мною щось відбувалося, мої старші друзяки приймали гостей, пили чай з вином, варнякали про мистецтво. Мою голову крутило в центрифузі». 

Зараз все інакше. Не менш драйвово. Глибше.

Саша Кольцова захоплюється Жадановою працездатністю:

«Він пише постійно. Пише в гримерці, пише в дорозі, пише за сніданком в готелі. Небагато хто так може і може собі це дозволити, особливо жінки.

Тому що ми часто витрачаємо цей час на обслуговування потреб інших. Батьків, дітей, рідних. Забезпечити всім комфорт і так далі. [Сергій знає ціну своєму часові].

Те, як він служить своєму таланту, ця відданість виливається в твори, які ми так любимо. І мене це в ньому захоплює, моя велика повага».

Поки я гостей опитую, художник Слава Казаневський їх малює. Так вони отримають подарунки на чужому дні народженні.

Жаданові Казаневський подарував метровий портрет, бо любить малювати монументальні роботи. А на концерт завітав як скетчист. 

Фото публікується з дозволу автора – художника Слави Казаневського

Щоб потрапити в концертну залу, потрібно обходити палац і прямувати до центрального входу.

Там у фоє фотовиставка «Довжиною у війну» Служби зв’язків з громадськістю командування ТРО Збройних сил України.

Цей проєкт – маленький пазл з великого літопису війни, який фіксує на фото і відео “ТРО Медіа». Їхні документальні фільми транслюють і перекладають різними мовами світу.

Немонтовані відеоматеріали, які зібрала команда впродовж повномасштабної війни, передали як доказову базу комісії Міжнародного кримінального трибуналу щодо злочинів Росії.

Керівник служби, полковник Олексій Дмитрашківський та військовослужбовець, а в цивільному житті актор і вокаліст Андрій Ковтан, розповідають глядачам про виставку.

– А чому концерт і фотопроєкт поєднали? – питаю.

– Так Ахтем Сеїтаблаєв (режисер і актор, а на святі – ведучий) служить у Службі зв’язку Сил Територіальної оборони, – відповідає Андрій.

– Аааа, то ви скористалися службовим становищем, – жартую. 

А що на сцені?

На сцені у концертній залі ніби й публічна подія, але невимушена. Сергій Жадан танцює з Галиною Тельнюк між куплетами пісні.

Христина Соловій співає в дуеті з вокалістом «Мертвого півня» Юрієм Рокецьким, а потім – із Сергієм Жаданом, змінюючи образи з чорного на червоний, але не змінюючи щирості звучання. 

У залі трохи спекотно, але музика забирає увагу на себе і відволікає від кінестетичних відчуттів. Як і має бути на живих концертах, щось іде не по плану.

Гурт KOZAK SYSTEM застрягли в аеропорту, бо Lufthansa загубили їхній багаж. Але передали відеовітання, яке ми дивимося спершу без звуку, а потім з ним. Це нікого не турбувало на відміну від того, коли ж нарешті прозвучить композиція «Мальви». 

У залі всі різні і всі рідні

Мар’яна Садовська, виконавиця на благодійному концерті, купила квитки і запросила на уродини поета: звільненого з полону воїна-азовця, який був у бараках в Оленівці під час російського теракту щодо військовополонених; жінку з Маріуполя, чоловік якої все ще залишається в полоні наразі; маму загиблого солдата, у якого сьогодні теж День народження. 

«Я знаю, що мені є для кого співати. У цьому залі завдяки Сергієві зібралися саме такі люди», – каже вона. 

Пробираюся між рядів. Тут літня жінка помахує синьо-жовтим прапорцем у такт «Лінії Маннергейма».

Олег Каданов кількома хвилинами раніше розспівувався у закуліссі перед виходом на сцену, щоб якнайкраще заспівати вірші Жадана в тому числі і для неї.

Трохи далі зайняли цілий ряд три покоління сім’ї: бабуся з дідусем, діти, онуки. Тут і там закохані парочки. Підлітки з батьками. 

Волонтерка Людмила Гавриш сидить поки поряд із порожнім стільцем – її чоловіка-військового затримали на службі, він встигне лише на кілька останніх пісень у виконанні Жадана із  Святославом Вакарчуком і Братами Гадюкіними, але таки встигне. 

«Як направду зі своїми посиділи – пораділи, поплакали, знову пораділи, потанцювали.

Зараз так цінно і важливо триматись Своїх. Своїх у будь-яких проявах і на різних рівнях близькості, але Своїх. Жадан – Свій» , – напише мені потім Люда.

Я теж прожила цей концерт як зустріч своїх.

Їх можна було впізнати по тому, наприклад, як вони підспівували пісню «Without You» Півнів. У 2000-их ця композиція була неофіційним гімном львівських журналістів: «Знову, курва, радіо, телебачення, курва, преса. Влада собі як влада: суцільні, курва, бандити». 

«Я в третьому ряду над тобою» – пише подруга, яку я не бачила зо п’ять років. 

«Я бачила тебе за кулісами» – пише інша, з якою ми разом багато волонтерили під час боїв за Київ.

Відчуваю себе так, ніби ми велика родина, яка з’їхалися на свята додому. Тут добре, тут багато спогадів, тут відчуття безпеки в серці Києва посеред розбурханої війною України.

Після концерту я йтиму вечірнім Києвом на метро, слухатиму в навушниках виконавців, яких щойно бачила на сцені. Йтиму з метафоричного дому до дому фізичного.

І гостро відчуватиму, що насправді я сьогодні й кроку не ступала за рідний периметр. 

Василина Думан

журналістка