Лисиці вдень брали їжу з рук, а вночі вкрали кросівки: вечори та ночі у походах блогерки та мандрівниці Люби Бойко

На її світлинах сонце заходить у хмари, що лежать килимом під ногами. Мандрівниця знає: справжня краса високо в горах, за межею втоми та складних підйомів.

Часом на шляху трапляються лисиці, що крадуть кросівки. Рветься від вітру намет.

Та блогерка Любов Бойко продовжує відкривати для підписників Kitty Mountain нові стежки. Вечір Медіа розпалив багаття та розпитав дівчину про найяскравіші вечори у походах.

Лікійська стежка та боби на вечерю

— Не було такого: «відкрилися очі, пішла в гори». Ще в дитинстві разом з татом ходила в походи, вивчала спортивне орієнтування.

Мандрувала з сім’єю, друзями, однокурсниками географічного факультету. Близько десяти років тому почала мандрувати соло. З того часу багато маршрутів пройшла сама.

Найдовший з них тривав три місяці:
— Це було у Туреччині: Лікійська стежка. Маршрут проходить вздовж моря високогір’ям, часом є спуск у міста. Я йшла в несезон, кемпінги були закриті. Та все одно спала у наметі. Часто ставила його у дворах місцевих: вони запрошували, бо дуже гостинні. Обов’язково нагодують подорожнього, навіть якщо він не голодний (Сміється).

На вечерю часто готують бобові: сочевицю, нут, квасолю. М’яса, як і я, майже не їдять. Тож наші з ними вечері були простими: суп, салат. Я розповідала їм про себе, вони — про своє життя. Вечорами турки люблять усією сім’єю дивитися телевізор. Купують великі плазми на всю стіну, сідають разом та дивляться місцеві шоу. Як колись у нас було, так дивно.

Сніданок на яхті

Часом мандрівниця не тільки бачила різні свята, проходячи повз, а й ставала учасницею:

— Мене запросили на весілля. Точніше на ритуал, який проводиться через тиждень після нього: передача приданого. Я питала: «Як мені бути на святі у похідному одязі?» Та вони на це не зважали. Тож я змогла на власні очі побачити обряд.

Іноді місцеві жителі й зовсім дивували дівчину своєю добротою:
— Якось ночувала неподалік житла одного турка. Мені потрібно було на наступний день у місто, але до нього було далеко. Він запропонував мене підкинути на моторному човні.

Зранку я хотіла поснідати, та він сказав, що зробимо це пізніше і відвіз мене… На яхту до своїх друзів — сімейної пари. Сніданок та запашна кава уже чекали: він попросив їх зробити це для мене. 

Паста на вечерю від італійця в Іспанії

Люба не боїться подорожувати сама. На шляху їй трапляються чудові люди:
— В Іспанії мені запам’ятався вечір у будиночку-притулку для мандрівників, які йдуть Шляхом святого Якова.

Я теж ним йшла. Ми ночували разом: японка, ірландець, уругваєць і я, українка. Ще був італієць, який нам всім на вечерю зробив пасту. Ми спілкувались так, наче виросли в одному дворі. Тоді я відчула, що світ не такий великий, яким ми його уявляємо.

А люди не такі різні. У нас однакові страхи та мрії… Я розповідала про Україну, вони — про свої країни. Ми побули разом, і на ранок кожен пішов своєю дорогою.

Щоб подорожувати самостійно, потрібна одна дуже важлива річ:
— Мати голову на плечах (Сміється). Та якщо серйозно, то в такому поході ти за все відповідаєш сама. Тому я постійно моніторю погоду. З собою у мене, крім спорядження та одягу, аптечка, пальник, ліхтарик, ніж, перевірене взуття, що не промокає та не ковзає.

 Влітку ще беру маленьку сонячну панель для підзарядки гаджетів. Втім, як би не підготувалася, бувають непередбачувані моменти: траплялось, що просила в інших туристів, яких зустрічала на шляху, підзарядитись.

Стаємо на вершинах, бо ліниві

Буває, що перевірене взуття, що не ковзає, краде лисиця:
— Ходила минулої осені румунськими Карпатами. Бачила ведмедицю з двома ведмежатами біля підніжжя однієї вершини. Не ризикнула на неї підійматися.

Ще лисиць було там повно: підбігали, брали їжу просто з рук! А вночі вкрали мої кросівки: один аж біля річки знайшла. 

Соло походи у мандрівниці не весь час. Останні пів року Любов мандрує у компанії однодумців:

— Пару тижнів тому ми ночували на Говерлі. На самісінькій вершині — метр вниз хіба спустились на плато без каміння. Звісно, я дізналася спочатку, яким буде вітер та в яку сторону. 

— Я виклала пост про це. Побачила коментарі: «це безвідповідально», «дурість», «екстрим»… Але насправді для мене та тих, хто зі мною там був, буденна рутинна штука.

Ми були в набагато вищих горах, ставали на ночівлі в екстремальніших місцях. У нас є традиція: завжди в походах зустрічати захід сонця та світанок. Зранку вставати та підійматися на вершину таааак не хочеться. Тож іноді ми стаємо просто на вершинах. Бо ліниві. 

Бачила, як вдаряє блискавка

Коли компанії у поході нема, вечори Люби спокійні та повільні:
— Я розраховую, скільки павербанків мені потрібно на похід для знімання. Крім смартфона, несу з собою додатковий кейс зі світлом та технікою. Тому послухати музику чи щось почитати не вийде.

Що роблю? Готую їсти! Довго, без поспіху. Потім довго їм: сублімовані каші та супи переважно. Кус-кус, картопля з чимось, гречана каша з грибами є різні види. Я така, що можу тиждень одну гречку їсти й мені нормально. Люблю просту натуральну їжу: зараз, якщо вдома, то готую на вечерю гарбузові супчики-пюре.

У компанії страви стають різноманітнішими:
— Можна розкидати між всіма продукти й готувати з них. Тоді вечері виходять такі, що не відрізниш від домашніх: готуємо навіть банош. Їмо та зустрічаємо захід сонця. Бачимо карпатське море: хмари нижче за тебе лежать, підсвічені променями сонця, що заходить.

— Я бачила гало — коло навколо сонця, подвійну веселку. Як вдаряє блискавка. У тривалому соло-поході на 7-8 день виникає сильне бажання завершити його. Якщо перебороти це та продовжити шлях — не хочеться закінчувати мандрівку взагалі…

Ще про вечори у мандрах:

Ольга Бродська

журналістка