--38956

13 Березня, 2024

життєстиль

Між двох світів – яким було дитинство режисерки «Я і Фелікс» Ірини Цілик

11 квітня відбудеться прем‘єра фільму «Я і Фелікс» режисерки Ірини Цілик. Стрічка знята за мотивами роману «Хто ти такий?» Артема Чеха, чоловіка Ірини. 

Сюжет фільму розповідає про дорослішання хлопчика Тимофія поруч з травмованим війною ворогом й другом, мучителем й наставником Феліксом.

Головна тема фільму Ірини і книги Артема – дитинство і його відбиток у дорослому житті. Артем Чех народився в Черкасах, Ірина Цілик виросла у Святошинському районі Києва. 

«Вечір» зустрівся з Іриною і попросив розповісти про її дитинство, дорослішання і досвід материнства.

Далі – пряма мова Ірини. Про те, як бути відмінницею з двійкою по поведінці, про вечори у підвалах, перші зароблені шалені $100, та любов й прийняття, як базу стосунків.  

Відмінниця з двійкою за поведінку

Мої батьки – класичний союз «баришні» та хулігана. Я була чимось між ними двома: відмінницею, якій ставили двійки за поведінку і яка прогулювала уроки.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Їздила сама на метро «Театральна» і ходила в музей природознавства. Була фанаткою відділу з метеликами. 

Дворове дитинство з п’яти років, могла вільно собі гуляти. А потім почалась дружба зі світом гопників, а пізніше бригад.

У 14 років проводила час в компанії бритоголових пациків зі Святошино. Була серед них єдиною дівчиною.

Тусили в підвалі, який називався «ромашка», бо всі стіни були обклеєні шпалерами з ромашками. Слухали «Красную Плесень». Пили горілку і занюхували моїм волоссям.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Але й була відмінницею, багато читала. Росла на російській літературі – «Ах, Срібна доба!», Марина Цвєтаєва, Борис Пастернак. 

Все, що стосувалося навчання завжди вирішувала сама. Примудрялась балансувати між двома світами.

А якими були пейзажі довкола?

«Київ, люблю тебе»

Виросла в Києві у скромній двокімнатній квартирі в хрущовці. Спочатку жила в кімнаті з бабусею.

Київ весь час змінювався для мене. Спочатку – Святошинський район: гаражі, гульки між будинків-пусток, річка-смердючка.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Там були затишні місця. Соснові лісочки, гайочки, рештки «старого світу» і дач початку 20-го століття. Потім воно все десь розчинилось, на місці всього того поставили нові будинки.

У парку Нивки прогулювали уроки з подругою. Встигала за перші два уроки покататися з гірки, поганяти по замерзлому озеру, прийти додому, посушити рукавички і піти в школу.

Коли бабуся переїхала на Чорновола, відкрився інший Київ. Вишукана архітектура, кінотеатр ім. Чапаєва (нині – «Ліра»), кафе.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

У «Львівській брамі» був шоколадний десерт. А в кафе «Лакомка» – збиті вершки з чорносливом та горіхами.

Народилась 1982 року, трошки захопила Радянського Союзу з його специфічним світом.

Мене приймали в «жовтенятка» в Музеї Леніна (зараз – «Український Дім»). Сильний візуальний спогад: величезний Ленін, який нависає над тобою. 

Пізніше народилась сестра і своєї кімнати в мене ніколи не було. Жадібне бажання свого простору рухало мною ще багато років.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Тож, де відпочивала і знаходила спокій майбутня режисерка та поетеса?

Село – місце сили

Моє місце сили – село Мрин у Чернігівській області. Їздила туди щороку. Там є будинок, який побудував прадід.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Підлітком сприймала цю подорож, як заслання. А от у дитинстві любила. Можливо тому, що центр цього маленького всесвіту – моя бабуся.

У нас з нею були найближчі стосунки, але й непрості. Важлива фігура в моєму житті.

Сьогодні село Мрин – моя найкраща «резиденція» для роботи.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Дитячі табори

Обожнювала табори, була там, як риба у воді. 

Лише раз мене жорстоко булили і це був корисний досвід. До цього я часто бувала на іншій стороні. А коли сама стала об’єктом цькування, це стало уроком. 

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Починаючи з 12 років, їздила в табори в Чехію. Мій прадід був чехом, і ми з мамою ходили на зустрічі українців з чеським корінням.

Так там й не прижилися. Не вивчила чеську, не розвинула цю тему в своєму житті. Але встигла чотири рази побувати в Чехії: відкрила для себе інший світ.

Там шокувало все. У 1994 везла додому засіб для миття посуду, як сувенір. Нічого подібного в нашому житті не було. 

А як проводила час з батьками?

Як прокидається совість

В перших класах мама наливала суп в термос, щоб я не вмикала вогонь. Приходила зі школи і виливала його в унітаз. 

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Якось забула злити воду, все викрилось, маму це просто вбило, — «Щовечора втомлена варю цей суп, а ти просто виливаєш його в унітаз». Одна з травматичних історій мого дитинства.

Написала про цей випадок в оповіданні «Сніжка».

Казка від бабусі

Бабуся створювала мені казку. Біля будинку був сосновий гайок. Там стояв великий пеньок з купою дірочок, де білочка залишала мені «сюрпризи».  

Коли бабуся забирала мене зі школи, це було щастям бігти до цього пенька і шукати. Мала обстежити всі його дірки і знайти цукерку. Бабуся клала їх туди завчасно. 

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Й досі, коли бачу пеньки з купою дірочок, хочу їх обстежити. Вірю, що там хтось щось мені залишив.

Зимові свята в дитинстві Ірини Цілик

Дитинство було бідним. Завжди чогось не вистачало: їжі, одягу, не гіршого ніж в однокласників.

Але батьки і бабуся насичували мене позитивним досвідом.

Мама була артистична й вигадлива. З батьком завжди заморочувались, що зробити мені найкрутіші костюми в школу.

Фото з Facebook Я і Фелікс

В другому класі була Білосніжкою. Тато перемальовував гномів з діафільмів. Потім нашивав їх на спідницю внизу. Й зараз пам‘ятаю, як він старався.

Любила ще дивитись дорослі фільми разом з мамою, Рязанова і всяке таке. У 90-ті в моє життя прийшли західні серіали.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Взимку ходили на гірки. Я була вимушена носити пластинку, щоб рівняти зуби – ненавиділа це. Миттєво її знімала і клала в портфель, як тільки виходила з дому.

Якось каталась на портфелі і розтрощила цю пластинку. Всі дворові розваги в мене були: санчата, шалені гірки.

А, можливо, «друг» невдало позалицявся?

Закоханості та перші цигарки

Щось схоже на закоханість у мене було між садочком і першим класом.

Познайомилася з сусідським хлопчиком. Вчились в одному класі. Правда, потім уже ніякої закоханості не було. Зараз він воїн ЗСУ, є ким пишатися.

В мене було купа закоханостей в дитинстві. Я з тих, хто зберігає теплі ниточки зв’язків. Для мене це все досвіди минулого: ми виростаємо з них, як з коротких сукенок.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Цікаво озиратися і дивитися на цих людей новими очима, але з теплом.

Пізнання заборонених світів у мене почалось рано. Заборонити мені щось було неможливо. 

Треба подякувати за це батькам: в їхніх поведінкових патернах були мудрі речі.

Вони не схвалювали, але водночас й не тиснули жорстоко. Я могла нормально розповісти їм про те, як, наприклад, вперше покурила траву.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Багато чого й не розповідала, але завжди знала, що це ті люди, які мені завжди допоможуть. Так намагаюсь виховувати й свого сина. 

Родина підтримала мене у вступі в університет ім. І. Карпенка-Карого. Попри те, що ніхто не вірив у бюджетне місце і грошей на інші варіанти у нас не було.

Думаю, треба давати можливість пробувати, помилятись. Це може бути помилкою, але важливо, щоб за тобою була група підтримки.

Як вирішила вступати в Карпенко-Карого на режисуру?

Якось поїхали з мамою до родички, з якою я не була знайома. Вона працювала телеведучою на «Інтері»: вся така вишукана, доглянута.

Це справило сильне враження. Мені було чи 14, чи 15. Зайшла мова про те, де я збираюся вчитися. В розмові з’ясувалось, що є вищий навчальний заклад в якому вчать на ведучих, режисерів.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Для мене це був шок! Я не знала, що такому вчать. В моїй сім’ї взагалі не було людей творчих професій.

І десь в 15 років стався поворотний пункт, коли зрозуміла, що хочу вступати на режисуру. Стало різко нецікаво з моїми колишніми друзями.

Не знала, як готуватися до вступу. Рік методично читала все, що було в місцевій бібліотеці з різних мистецтв: хореографія, музика.

«Ким хочу стати?» – відповідь Ірина Цілик

Спочатку хотіла бути вчителькою, потім журналісткою і режисеркою. Бути режисеркою – випадкове рішення.

Коли ми з мамою сходили в гості, то я спершу думала, що хочу бути телеведучою, бо це круто звучало. Пішли на розвідку в Карпенка-Карого, у корпус факультету кіно на території Лаври.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Вся ця атмосфера занепаду й декаденсу справила на маму гнітюче враження. А мені подумалось, – «О, щастя, творчі люди!».

Прийшли в деканат, мама спитала: «На кого найменший конкурс?». Відповіли, – «На кінокритика». 

А в мене завжди був момент протесту, питаю, – «А на кого найбільший?». Так я і почала готуватись до вступу на режисуру телебачення.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Пішла на підготовчі курси, намагалася в’їхати у цей максимально далекий для мене світ. Було бажання – шукала можливості. 

Поклики творчості: перші вірші та відчуття сцени

Завжди любила відчуття сцени, з якої голосом та тілом будуєш діалог з людьми в залі.

Рано відчула цей наркотик і підсіла. Були шкільні виступи, концерти, читання КВК – ці перші досвіди вразили.

Вірші пишу з дев’яти років. Любила стрибати вище голови: на олімпіаді з української мови писала весь твір у віршованій формі. 

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Довго це було мавпування поетів, які подобалися. Але сам факт – у мене до цього рано прокинувся потяг.

Встигла спробувати багато всього й потрошку. Але часто хворіла в дитинстві і не виходило нічим займатися серйозно. 

І так само швидко перегорала. Ця риса й дотепер зі мною. Для мене характерно пробувати щось нове і почуватись початківцем.

Тільки розумію, що щось можу – втрачаю інтерес.

Як заробила перші гроші?

Перший великий гонорар отримала у 18 років.

Писала тоді в якусь соцмережу і мене читав москвич. Замовив для архітектурного журналу статтю про реновацію Майдану. У підлітка, який ніяк не пов’язаний з архітектурою. 

Доступу до інтернету не було, ходила в бібліотеки і знаходила всі підшивки, які могла. Це був якийсь треш, але я зробила статтю. 

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Її опублікували і заплатили $100. Готівку передали потягом, це була дика сума.

Потім працювала продавчинею в магазині джинсового одягу. Писала для різних видань, але без великого успіху. 

Реальна робота почалась, коли застрибнула в рекламу. От тоді, як понеслося! Почала багато заробляти і це був шок і для мене, і для родини.

Краші дитинства Ірини Цілик

Кожного року мої «краші» та орієнтири змінювались. Коли жила винятково в світі радянської культури – це були одні люди.

Згадую: в садочку працює телевізор, мені шість років, дивлюсь «Гардемарини, вперед!». І ці актори – «О, боже!». Росла тоді на радянському кіно.

90-ті надломили стіну, прийшла українська культура, про яку я й гадки не мала. 

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Вона стукала до мене звідусіль. Це і моя бабуся, яка багато чого відкрила, водила мене на різні українські заходи. 

Розписували там писанки, миколайчиків, дарували книжки Ліни Костенко.

Потім була «Територія А» і українськомовні серіали, які йшли по ICTV. Це був прорив в свідомості. Тоді фанатіла від Green Grey.

Добре пам’ятаю, як до мене в руки потрапили вірші Галини Крук, а потім Сергія Жадана. Виявилось, є молоді поети, які пишуть українською!

До цього я була захоплена світом російської літератури. Це те, що мене формувало до моменту, коли я пішла в абсолютно інший бік.

Запахи пори року

Люблю запах весни. Коли виходиш на вулицю і вітер вже теплий і несе всі ці запахи свіжої фарби, смаженої риби.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Це страшенно смачні мені дворові запахи, що збуджують й бадьорять. 

Літо – це запахи села. Коров’ячі кізяки на сонці, малина, парне молоко. Прекрасні запахи – люблю світ села, романтизую його.

Є в мене запах щастя – шкірки апельсинів. Була у дитячому таборі на Київщині. Якось нам дали по пів апельсина на «полудник».

І от ти сидиш, поряд розпечені сонцем сосни, стіл з клейонкою, все жовте, духмяне і у тебе пів апельсина. Й зараз прошибає цим спогадом, коли їм апельсин.

Осінь – це час днів народження в сім’ї. Це запахи салатів. Коли заходиш на кухню, а мама чистить яйця для олів’є і ріже ковбасу.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Зима – банально, але це запах мандаринів.

Що з дитинства хотілося б забути?

Ненавиджу травму бідності з дитинства. Боюся знову опинитися в ситуації, коли рахуєш кожну копійку і багато чого не можеш собі дозволити.

У нас з чоловіком Артемом Чехом були часи, коли ми  виживали, а не просто жили й отримували задоволення від життя. Бідність знесилює й стирає барви з життя. 

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Знаю, ця жадібність і бажання мати те, чого в мене немає – зробили мене тою, ким я є сьогодні. Роками це рухало мною. 

Вже відпрацювала різні травми, купила всі кросівки, які хотіла і багато чого можу собі дозволити. Тепер інакше ставлюся до грошей. 

Що з дитинства хотілося б повернути? 

Бабусю. Щоб вона була жива. У нас з нею багато лишилося не договореного.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Ображала її в дитинстві, у юності, у дорослому віці. Завжди з нею було протистояння і, водночас, гаряча любов. Дві скорпіонки з яскравими характерами.

Ірина виховує 14-річного сина Андрія. Тепер стикається з дитинством вже в ролі мами.

Які є труднощі у вихованні сина?

Постійно незадоволена собою, як мамою. Думала, що буду класною мамою, сучасною, мудрою, а фактично – не вивожу.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Син – яскрава, складна особистість. І це постійно «коса на камінь». Важко сприймаю провокації, коли мене розхитують, як човен. Бракує виваженості, щоб мудро приймати ці виклики. 

Прокидаюсь і думаю: «Сьогодні буду класною мамою». А вже через годину можу вибухнути. З’їдаю себе за це.

Думаю, базою стосунків між дітьми й дорослими має бути любов та прийняття. 

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Можемо сваритися, не розуміти один одного. Але вірю, що син росте з цією суперсилою. Знання того, що батьки тебе люблять дає великий ресурс.

Так було у мене. Знала, сім’я – моє місце сили. Приходиш і тебе там наповнюють. Навіть, якщо не до кінця розуміють.

Тепер, як мама розумію – складно знайти вірну тональність. Що з одного боку ти не схвалюєш, а з іншого слухаєш і чуєш. Без бар’єрів «Не чую, не бачу, забороняю». Якщо ці бар’єри будуть, від тебе все приховають.

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Сподіваюсь, син знає, що завжди може прийти за допомогою до нас з чоловіком.

Ірина Цілик – авторка дитячих книжок, що радить почитати для дітей?

Книжки для дітей від Ірини Цілик

Фото з Facebook Iryna Tsilik

Те, що ми з сином обидва любили:

  • «Роня, донька розбійника», «Пеппі Довгапанчоха» та інші книжки Астрід Ліндґрен
  • «Тореадори з Васюківки» та інші книжки Всеволода Нестайка
  • Серія про Чудове Чудовисько Сашка Дерманського
  • Серія «Читання для реготання» Джеремі Стронґа
  • «Матильда» Роальда Дала
  • «Кораліна» Ніла Ґеймана

Під час підготовки до зйомок «Я і Фелікс» Ірина Цілик надихалась різними фільмами про дітей. Ось, що вона радить подивитись.

Кіно про дітей від Ірини Цілик

Фото з Facebook Iryna Tsilik

  • «Чотириста ударів» Франсуа Трюффо (1959)
  • «Знайти Форрестера» Ґаса Ван Сента (2000)
  • «Кальмар і Кит» Ноа Баумбаха (2005)
  • «Середина 90-х» Джона Гілла (2018)
  • «Що турбує Гілберта Ґрейпа» Лассе Галльстрема (1993)
  • «Вогні рампи» Дерика Мартіні (1952)
  • «Юність» Річарда Лінклейтера (2014)

Ще матеріали про вечори цікавих українців:

Даня Бумаценко

Даня Бумаценко

читати наступне

Ось про що ми пишемо в інших рубриках

Київське ескімо, смак борщу, сиру й хліба: 7 закладів Києва з оригінальним морозивом

Щоденник Atlas United 2024. День третій: японська психоделіка, рокова Сердючка та нестримний Жадан

Святий вогонь, портал світів й вечірня «оргія»: 7 фактів про свято Купала

«Чоловік з передової хвалив дистанційний мастурбатор»: як секс-іграшки допомагають парам кохатися на відстані