«Я людина в образі рисі»: хто такі квадробери та чому вони тебе не вкусять

Інтернетом несеться вусато-смугастий тренд: квадробінг. 

Діти бігають у масках тварин, дорослі скептично піджимають губи, — «У наш час такого не було!». 

Вечір.Медіа розібрався що до чого та розпитав квадроберку Василину та її маму Катерину про те, як нове гобі змінило їх життя і вечори.

Перший квадробер

Квадробіка — це щось середнє між спортом, субкультурою та акторською грою. Назва походить від слова «квадро» — тобто «чотири», та «аеробіка». Виходить аеробіка на чотирьох кінцівках. 

Автор цього виду спорту — японець Кенічі Іто (Kenichi Ito). В дитинстві його булили, порівнюючи з мавпою.

І винайшов спринтерський біг на чотирьох, у якому одразу став чемпіоном. 

У 2008 році Кенічі встановив свій перший світовий рекорд — подолав 100-метрову дистанцію за 18,58 секунди. Далі рекордів більшало, бо час скорочувався. Маленькі японці були в захваті. Вони почали тренуватися за його системою тренувань та розширили зоологічний ряд. Тренд поширився світом.

Квадробери та фурі

Більшість квадроберів — це діти 5-11 років. Ви могли їх бачити у парках чи на дитячих майданчиках: красиві маски тварин, рукавички-лапки та хвостики. Вони бігають, стрибають, імітують звуки, що притаманні обраним тваринам. 

Також ви могли бачити підлітків у зооморфних образах, що просто гуляють вулицями. 

Ще вас міг перестріти хтось у масці тварини та покусати. Або вкрасти корм вашого кота. Це не фурі. Не квадробер. Це той, хто цілеспрямовано поганить репутацію обох течій. 

Я перевтілююсь у рись

Василина квадроберка. Їй дев’ять років, цим спортом займається близько чотирьох місяців.

Та її мама Катерина каже, що донька вже встигла стикнутися з гейтом:

— Ситуація «не читав, але засуджую». Дорослий собачник бере на руки свого тугосєрю і біжить настрашений, коли бачить дитину квадробера. Через неадекватів, на жаль, діти займаються квадробікою там, де їх не побачать. 

У Василини для цього є двір приватного будинку:
— Я перевтілююсь у рись. Мені подобається ця тварина тим, що вона сильна, але водночас красива, мила, елегантна та турботлива.

Під час тренувань я імітую її рухи: бігаю та стрибаю, сідаю гарно, — розповідає дівчинка. — Є багато тварин, якими може бути квадробер. Але тренування переважно однакові, різниця тільки у поведінці конкретної тварини.

Тренування у променях сонця, що заходить

Крім автора квадробіки, нині є багато тренерів, які записують відео з тренуваннями:
— Обираєш собі на ютубі та займаєшся.

Одне тренування у мене займає від 15 хвилин до двох годин. Кожне містить в себе розминку та розтяжку — це дуже важливо, — наголошує Василина. — Я лягаю спати о 21:00-22:00, тому мій вечір з 16:00 до 19:00 години.

Дуже люблю займатися в цей час. Промені сонця, що заходить, проходять крізь траву, дерева. Це дуже атмосферно. 

Навколо квадробіки багато упереджень, проте Катерина бачить тільки плюси:

— Донька стала сильнішою фізично, подобається бачити, як вона розвивається у цьому. Дозволяю робити все, що не зашкодить здоров’ю. Ліcа мені спочатку тактично показувала короткі відео, потім почала пострибувати. Якось у зоопарку ми почули, як нявчить рись. І донька почала трохи підрявкувати, імітуючи. Тож чому ні?

Квадробіка почалась ввечері:

— Ми знайшли майстриню, що робить маски-заготовки. Я замовила і ввечері забрала з пошти. Ліcа хотіла зранку одягнути її, тож близько восьмої вечора я сіла розмальовувати. Донька стояла наді мною весь час, щоб я не додала жодної зайвої плямки. Вийшло саме так, як вона хотіла.

У лісі як вдома

Для Василини важливо бути в образі, але при цьому вона не стає твариною:
— Я людина в образі рисі. Мені не хочеться полювати чи їсти сире м’ясо. Я на вечерю люблю смажену картоплю та пельмені, а не вполювати когось.

У мене лапи — це звичайні велосипедні перчатки з наліпленим хутром. І хвіст простий. Не знаю як саме, але хвіст допомагає мені під час тренувань. Стрибаю, наприклад, і розумію: рука чи нога зараз стане якось не так. Хвіст корегує, і все стає правильно.

Любов до тварин у Ліcи в крові:
— У нас завжди були коти, собаки, — розповідає Катерина. — Ми вчили спілкуватися з тваринами. Також сім’єю часто ходили до великої війни у походи.

Донька не пам’ятає, але вона і на Говерлу вже піднялась у дитячому рюкзаку. Можливо, квадробіка повертає її у той період, але вільнішою. Без наметів та людей, просто вільна тварина як частина природи.

Перед сном Василина уявляє ліс:

— Мені подобається це робити. Була дуже маленькою, але пам’ятаю вечори біля багаття у поході. Смажили маршмелоу. Я сиділа і дивилась на людей. Зараз я в лісі як вдома.

Саме ліс — старт для квадробера. Ліcа теж почала з нього:

— Визначити, якою твариною тобі бути у квадробінгу, дуже просто. Треба уявити ліс. Той, кого побачиш першим у цьому лісі, і є твій тереотип — твоя тварина. Я побачила рись.

Ще про вечори українців: 

Ольга Бродська

журналістка