Репетиції до ночі, броварництво на кухні, любов до архітектури: як проходять вечори актора театру і кіно Дмитра Олійника

«Люблю бухати», —  так жартує про свій інтерес до домашнього броварництва актор Дмитро Олійник. 

Дмитру 33 роки. Вечорами він варить пиво на своїй кухні, гуляє вулицями з гарною архітектурою. Дивиться стендапи й мріє про подорожі у красиві місця, зі смачною їжею й напоями.

«І щоб здохла вся русня», — не стримується наш співрозмовник.

Він актор театру «Золоті Ворота» на Шовковичній 7А та Театру драми і комедії на лівому березі Києва.

Грає у класиці «Украдене щастя» Івана Франка і новаторських постановках, як «Самотній Захід» Мартіна Макдони.

9 травня 2024 року в прокат вийде стрічка «Будинок “Слово”» про митців Розстріляного Відродження з Дмитром у головній ролі. 

Актор поділився з «Вечором» думками про акторство й броварництво, улюбленими закладами і виставами на вечір.

А ще своїми думками перед сном — вони у Дмитра про приємні речі. 

Вивчаю діалект мого героя, хочу звучати трушно

Люблю перехід вечора в ніч.

Коли ввечері працюю над роллю, то можу щось цікаве намалювати в голові. Часто під музику це роблю. 

Можу слухати Біллі Айліш, потім Тома Йорк, а закінчити чимось важким й брутальним, на кшталт Slipknot. 

З останнього додав у плейлист британський електро-соул гурт Jungle.

І так до пізньої ночі. Можу й до третьої не спати. 

Буває роль, для якої треба знати епоху чи регіон, щоб вжитись. Тоді багато читаю, нотую все, що мені допоможе. 

Була якось вистава, де я грав хлопця з села на Поліссі. Приходив з репетицій й дивився відео в інтернеті з тих місць.

Слухав вимогу й читав про їхні діалекти. Хотів звучати на сцені так, як там реально говорять. 

Ближче до прем’єра ходжу квартирою і промовляю текст, пробую різні варіанти.

Іноді, їду в метро на репетицію, прокручую текст, шукаю правильне звучання. Люди озираються.

Вечірнє сум’яття перед прем’єрою

Нещодавно в Театрі на лівому березі Києва відбулась прем‘єра вистави «Самотній захід», яка стала режисерським дебютом Олександра Соколова. 

Актор Дмитро Олійник грає в ній одну з головних ролей. Це не перший досвід великої прем‘єри для актора. Та він все одно хвилюється, як вперше.   

Завжди тривожусь перед прем’єрою. 

Кілька ночей проходить у сум’ятті. Напруга така, що прокидаєшся і не можеш заснути.

Всередині все ніби викручує. Ще й ця росія стріляє. 

Щоб врешті заснути — нічого не приймаю. У період репетицій можу випити щось алкогольне перед сном.

А перед виставою — ні, не дозволяю собі такого. 

Перед «Самотнім Заходом» у Театрі на лівому березі, на диво, спав непогано. 

Була кілька ґрунтовних прогонів. Спостерігав за колегами, оцінював, як складається вистава. 

В якийсь момент побачив всю картинку — «Ок, вистава зроблена, все працює».

І заспокоївся. 

Власна броварня на… кухні

Окрім акторства маю хобі — варю власне пиво у себе на кухні вдома. 

Приходжу, сідаю й думаю — який стиль пива зварити чи який власний рецепт вигадати? Світле, темне, з вишнею чи кокосом? 

Ввечері сиджу на європейських, американських пивних сайтах, читаю домашніх броварів, як вони діляться досвідом.

Щось в них беру, щось з власних вражень і роблю своє. 

Люблю пиво. Але не масовий безликий напій, а крафтовий продукт, в який вклали історію й заморочились над смаком. 

В Україні є бари крафтового пива, куди люди приходять у пошуках чогось нестандартного.

Подобається ця тусовка — творці і питці пива.

Можу зайти в бар, скуштувати кілька видів нового пива по 100 мл. Запам’ятати і вдома спробувати зварити щось схоже. 

Починав броварювати у звичайній каструлі

Моя броварня вдома — це автоматична «каструля» на 33 літри, яка вміщається на кухні. 

Варити пиво вдома — це не швидко.

Спочатку сидиш над рецептом. Потім бігаєш по крамницям, щоб купити все необхідне. 

Коли все готово, зранку встаєш, набираєш воду і вариш вісім годин. Або й 12 годин, якщо замахнувся на важкий стиль. 

Ще пиво має бродити 2-3 тижня у темному місці. У мене в новобудові є комірчина, там тримаю пиво в баках й пляшках.

І тільки за місяць можна пробувати, чи вийшло. А починав броварювати у звичайних каструлях. 

Ідею варити пиво взяв з серіалу

«Чому почав варити пиво? Та просто люблю бухати», — дотепує у розмові актор. 

Якось дивився ввечері серіал «Пуститися берега» (Breaking Bad), а там один з героїв розливав пиво у гаражі.

Подумав, — «Стоп, а пиво можна варити вдома?». 

Пішов на YouTube і відкрив для себе цілий світ — хлопці реально варили пиво в гаражах, на кухнях.

Виглядало кльово, загорівся й вирішив сам спробувати. У 2019 це було. 

До цього просто подобалось крафтове цікаве пиво. Тільки пив — не варив. 

Люди пробують і кажуть, — «Що за дічь, Діма?!» 

Варю небагато, десь 15-20 літрів. Кожен раз щось нове. Все випиваємо з друзями, дарую людям. 

Зараз от готуюсь до фесту домашніх броварів 20 квітня у барі Keller. Приїдуть броварі з усієї України зі своїм пивом. Вже вдруге і я там буду. 

Одне з моїх улюблених пив — те, яке не заходить людям, які звикли пити щось стандартне.

Пробують і кажуть, — «Що за дічь, Діма?!».

Це кислюче пиво з коріандром і морською сіллю. Коріандр пахне нотами цитрусових, є овочеві відтінки.

Світле, добре тамує спрагу, свіже. Десь чотири градуси міцності. 

Це стиль гозе (gose). Традиційний німецький, з Лейпціга, де його й сьогодні варять. Пробую відвторити його в домашніх умовах, але не завжди виходить. 

 Друзі в темі й пивні сомельє, які його пробували кажуть, що воно найкраще з усього, що варив. 

Коли хочу на вечір звичайного, але якісного пива, то йду у «Сільпо» чи «Мегамаркет» за чеським Pilsner Urquell. Історичне й популярне пиво, ненапряжне. 

«Опілля», «Микулинецьке», Varvar

Якщо хочеться спробувати щось цікавіше за такі масові продукти, як «Оболонь», «Чернігівське» чи «Львівське», то зверніть увагу на регіональні броварні. 

Те ж «Опілля» чи «Микулинецьке». 

Або є броварня Varvar в Києві. Її пиво можна знайти у «Сільпо», інших магазинах. Хороший варіант, щоб зайти у культуру крафтового пива. 

Можна почати з їхніх Golden Ale або Milk Stout: питкі і зрозумілі. 

Якщо сподобається ця історія, то далі можна вже щось незвичайне пробувати — «кисляки», пиво з додатками. 

Але я і не затятий сноб.

До прикладу, «Чернігівське» — чисто зварений, рівний лагер, щоб випити із закусками. Він не відволікає. 

Або «Чернігівське біле» — це вже цікавіше, в стилі бланш.

Та й «Оболонь» ок, але треба дивитись на дату розливу. Тоді аромат і смак насиченіші. 

Не п’ю таке пиво, але аж дуже поганим його не вважаю. Погано те, що пивні гіганти заполонили полиці. 

Місця на вечір з цікавим пивом, які радить Дмитро Олійник:

• Мережа магазинів-барів Konteyner
• «Кеди» на Бессарабці
• The Dealer (інколи тут буває пиво Дмитра)
• Punkraft

Коли їм, дивлюсь стендап

Коли вечеряю, дивлюсь відео Стьопи з каналу «ЧУШ» на YouTube. Він також актор. 

Люблю сольники коміків Тимошенко, Байдака і все, що робить «Підпільний стендап».

Ще можу глянути «Ветеранів космічних військ». Шоу Євгенія Синельникова або «Солов’їне шоу».

Та не пивом єдиними, у Діми Олійника є ще одне хобі…

Прогулянки вечірнім містом 

Люблю архітектуру, захоплювався урбаністикою в свій час. Подобаються старі райони. 

Мій вечірній маршрут починається від Золотих воріт. Потім гуляю через Ярвал та Рейтарську до «Пейзажки».

Спускаюсь на Поділ, десь там фініш. 

Подобається і водночас не подобається Київ через те, що він занадто еклектичний. Прихильний до тих міст, які мали щастя не бути розбомбленими під час Другої Світової.

Старі міста, в яких архітектурний ансамбль ближче до європейських націй. 

Наприклад, у Львові більш-менш зберігся архітектурний осередок. Або Чернівці, де я навчався на режисера в училищі. 

Вечори для себе, а не для ґаджетів 

Нещодавно прочитав книгу «Мистецтво зосереджуватися. Як у нас вкрали увагу» Йогана Гарі. 

У ній йдеться про шкоду телефонів та вплив ґаджетів на наші вечори. 

Про те, як сучасні люди живуть у постійному стресі, як пришвидшилось життя.

Прочитав і спробував відкладати телефон, але… не вийшло. Ніби й не фанат соцмереж, але визнаю залежність від них. 

Нещодавно прочитав «Білий попіл» Іларіона Павлюка. Подобаються роботи історика Ярослава Грицака. 

Не маю морального права розкисати

Підтримує усвідомлення того, що попри війну, ми проживаємо один з найкращих періодів свого життя.

Іншого життя у нас просто немає. 

Мотивують люди, які захищають нас. Не маю морального права розкисати. Воїнам і воїтелькам не краще, ніж мені зараз. 

У вечір перемоги України танцюватиму, плакатиму і нап‘юсь, як свиня.

Згадаю всіх тих, хто не дожив до цього дня.

Перед сном думаю про приємне

Думаю про те, що мене окриляє. Це можуть бути приємні спогади, бажання або мрії.

Насправді, банальні речі — уявляю, як їм чи п’ю щось смачненьке в якось французькому містечку з чудовою архітектурою і… як палає Москва.

Вистави, які радить Дмитро на вечір: 

Самотній захід

Де: Театр драми і комедії на лівому березі

Ціна: від ₴250

Цікавий погляд режисера, цікава подача і є на що подивитись.

Love Revolution

Де: театр «Золоті ворота»

Ціна: ₴450

Вистава поставлена за оповіданнями митців Розстріляного Відродження: М. Йогансен «Рахунок», В. Підмогильний «Добрий Бог», А. Кримський «Виривки з мемуарів одного старого гріховоди», М. Хвильовий «Із Вариної біографії». Ці історії написані 100 років назад, але звучать сучасно.

Цікаві режисерські рішення, гра акторів.

З цієї виставою щось не так

Де: Театр драми і комедії на лівому березі

Ціна: від ₴500

Британська франшиза, яка грається в Театрі драми і комедії на лівому березі. Історія, яку добре знають у світі. 

Зелені коридори

Де: театр на Подолі

Ціна: від ₴250

Варто йти, бо це робота класного режисера Максима Голенко.

Гей-парад

Де: Дикий театр

Ціна: від ₴300

На цю виставу треба вести людину, яка не усвідомлює проблеми дискримінації у собі чи суспільстві. Розширює кругозір і дає зрозуміти: відрізнятись — нормально. 

Подобається історія і те, як зроблена вистава. До речі, знайомі з пивного бізнесу, які далекі від театру казали, — «Були на “Гей-параді”, а тепер друзів водимо». 

Ще раджу виставу людям, які не люблять театр.

Бо «Дикий» здатний нелюбов змінити на любов. Він більш вільний. Можна коньячку випити перед виставою, подивитися не класику, а щось «своє», насущне.

Так стати ближче до дійства на сцені. 

Ще вистав на вечір від акторів й акторок:

Даня Бумаценко