Робить домашку, їсть згущенку, стріляє по путіних: як проводить вечори у навчальному таборі рекрутка Наталя

Їй завжди це подобалось: зброя, вишколи, високі фізичні навантаження, чіткий розпорядок дня. 

«Нащо тобі в армію, у тебе троє дітей!» – казали їй. Лишалась в тилу. Волонтерила. Не помітила, як прийшла депресія. Що робити? Йти туди, де завжди було твоє місце.

Це історія про вечори рекрутки Наталі Арцевої, яка нарешті там, де хотіла бути.

«Ти внутрішньо підходиш для армії»

Наше інтерв’ю залежало від командира: є час – є розмова. Тому ми мали щодня по 15-20 хвилин. Вона говорить швидко, чітко і по суті:

– Скоро вечірнє шикування і може пропасти зв’язок якщо що. Та мені тут комфортно. Командир мені сказав: «Ти внутрішньо підходиш для армії». Це дійсно так. Мені не складно прокидатись та засинати за графіком. Їм все, що дають. Фізично підготовлена. Я там, де потрібна.

Наталя довго готувалась до того, щоб піти до війська:

– Львівський байкерський клуб організував курси такмеду. Я їх закінчила, отримала сертифікат. У мене добре виходило. Вони запросили залишитися у них інструкторкою: погодилась. Ми вчили мобілізованих новобранців перед вирушенням на фронт. Їздили по навчальних центрах Львівщини, я постійно тягала з собою банки з «кров’ю» (Сміється). Також пройшла кількатижневий вишкіл. 

– Згодом мої байкери всі мобілізувались. Я лишилась. Почала волонтерити, щоб забезпечувати їх всім необхідним. Та відчувала, що можу більше. Почалась темна смуга депресивного стану… Робота з психологом та антидепресанти привели мене в боєздатний стан. Поговорила з сім’єю. Домовились з ними, що армія як спосіб суїциду – не мій варіант. Хочу залишитись дружиною та мамою.

Побратими роблять чайок

Наступний крок – рекрутингове агентство. Там Наталя дізналась, що має широке коло варіантів: від діловода до бойового медика. Далі почала ходити по військових частинах на співбесіди. Обрала. Отримала бойову повістку та вирушила на навчання:

– Чітко розуміла одне: дронщицею мені не бути. Там потрібне просторове мислення, знання з фізики та математики. Це не моє настільки, що недавно я заснула на лекції про види дронів…

Поки що не вирішила, ким буду по закінченні загального навчання. Зараз ми всі вчимося на піхотинців. Потім роз’їдемося на подальше навчання хто куди. Вже сумую, бо хлопці хороші. Крім мене тут тільки одна дівчина на повторному навчанні: вона пройшла АТО. 

Побратими ставляться до Наталі як до сестри:

– Роблять мені чайок. Відвертаються, коли мені треба змінити білизну. Нас в наметі 40 людей живе і всі відвертаються, якщо я попрошу. Гріють воду, якщо мені потрібно подбати про гігієну: ми в лісі, душу тут нема. Їздимо митись в село неподалік. Але це можливо тільки ввечері, коли багато особистих справ. Ти вибираєш: випрати форму, сходити на вечерю чи поїхати в душ. 

– Недавно йшли дощі кілька днів підряд. На наметі зібралась вода. Думаємо: чого пропадати їй? Нам привозять питну воду, технічної не вистачає. Організувались: одні тикали палицею цей водяний міхур, інші з тазиками чекали по сторонах. У цій воді ми випрали форму, потім кинули на буржуйку – на ранок була суха та чиста. Ой, вибач, шикування. А вночі стрільби, я завтра наберу!

Душ замість вечері

Наступного дня Наталя обрала вечір для поїздки в душ:
– Хлопці погодились відвезти, я помилась! Прекрасне відчуття. Чекаю, поки повезуть назад: питай. Як я без вечері обійдусь? Не обійдусь, хлопці мені взяли, поїм у таборі. Мені ок не вечеряти зовсім, але піклуються про мене. Нам привозять їжу бідонами: супи, каші, м’ясо, сосиски – не тушняк. Якісна свіжа їжа. Добре годують: зазвичай прошу півпорції, бо мені забагато. На десерт банани, яблука, цукерки.

Вчора кілька банок згущеного молока було: одну хлопці мені подарували. Ще вони вечорами під’їдають під каву бутери чи щось солодке. Ми сідаємо колом біля багаття, обговорюємо події дня. Сміємося постійно, веселих моментів багато.

– Вони майже всі роботяги – будівельники, сантехніки… Прості відкриті люди. Щотижня мені новий позивний дають: минулого тижня «Пані Наталя» – бісили мене. Цього – «Ксена». А я «Руда», давно позивний маю… Більшість хлопців піде у бойові підрозділи, і навряд я ще побачу їх колись… Непросто це усвідомлювати. Ціную моменти, коли ми разом.

Нічні стрільби та домашня робота

Навчальний день починається о 6 ранку:

– Підйом, чистити зуби, прибрати ліжко. О сьомій ранку сніданок. Далі до сьомої вечора навчання: теорія змінюється практикою і навпаки. Ми вчимося працювати зі зброєю, рити окопи, орієнтуватися на місцевості – занять багато і всі різні.

По п’ять пар на день з перервою на перекури та обід. Вчать досвічені військові з бойовим досвідом. Іноді можуть гаркнути на нас. Та тільки тому, що від правильності виконання залежить наше виживання. Не ображаємось. На плацу не маршируємо: отримуємо тільки потрібні нам знання. 

– О сьомій вечора здаємо зброю: поки вона на руках, ми з нею всюди, навіть в туалет. Також нам задають домашку: щось додатково почитати. Це теж вечірнє заняття. Чому вчора були стрільби вночі? Бо це теж потрібно вміти. До третьої ночі стріляли. Мішені – портрети путіна – нам підсвітили ліхтариками. Мушку намазали фосфором. У мене чомусь виходило краще, ніж вдень: більше влучань.

Підвішена система

Попри 39 сусідів по намету, спить рекрутка Арцева добре:

– Вирубаюсь одразу. Перед сном думаю про те, що зняла бронік та всю іншу снарягу. Щодня доводиться тягати на собі близько 30 кг ваги. Тож я думаю, що нарешті зняла це. Мені ще ліжко окремо поставили – сплю як королева. Вони у нас двоярусні і стоять попарно. Тобто ті, хто внизу, сплять наче в одному ліжку. Як і ті, хто нагорі. А у мене тільки зверху побратим спить. Хлопці мені наробили гачків з цвяхів. Тепер маю підвішену систему: як мобіль над дитячим ліжком. Звисає мій одяг, косметичка. Зручно. 

Про таке Наталя навіть не мріяла:

– Я боялась харасменту. Що мене не сприйматимуть серйозно. Дідівщини. Тупих наказів і командира-самодура. Тут цього нема. Навпаки, хвалять і пропонують лишитися у них інструкторкою з такмеду. На деяких заняттях навіть довіряють показати, наприклад, як накладати турнікет. Хочу, щоб і надалі до мене ставились з повагою. Як до рівної. Все, по мене приїхала машина, я погнала!

Більше про вечори військових:

Ольга Бродська

журналістка