Вечори видавчині Vivat Юлії Орлової: «вигадування» книжок, час з сім’єю і друзями, бізнес-серіали

Юлія Орлова – гендиректорка харківського видавництва Vivat. Її кілька разів включали у список «100 людей культури України» і називають однією з тих, хто вивів Vivаt у лідери книговидавництва і рейтинг Forbes Next 250.

З вечорів дитинства Юлія пригадує запах і смак свіжого хліба. Вечорами юності майбутня бізнесвумен перечитувала Дейла Карнегі. Сьогодні вечори вона присвячує сім’ї й друзям або може «вигадувати» книжки.

Далі – її пряма мова.

Набігалася – посмакувала гарячим хлібом

У дитинстві я, як і більшість дітей, багато часу проводила на вулиці. Зробили уроки – пішли гуляти. А гуляли ми зазвичай на будівництвах або в інших дивних для прогулянок місцях.

І от коли ми набігувалися, настрибувалися, то всією ватагою йшли до місцевої пекарні, де купували свіжий, майже гарячий білий буханець. Розламували його і їли.

І отой шматок пухкого хліба з ароматною скоринкою – найбільші ласощі для мене. Я розумію, що їсти гарячий хліб не можна, але не можу відмовити собі в цьому задоволенні.

Навіть зараз, коли про нього розказую, відчуваю цей запах і смак із дитинства.

Вечори з Карнегі

Поступово часу на бездумні прогулянки ставало менше. Він витрачався на навчання, підготовку до вступу в університет, навчання у виші.

У той час мені до рук потрапили книги Дейла Карнегі. Це була перша книжка із психології про взаємостосунки між людьми.

Сьогодні при такій величезній кількості книг із психології книги Карнегі можуть здаватися не зовсім актуальними чи взагалі примітивними.

Але він ділиться простими істинами, які назавжди закарбовуються в пам’яті. І для мене його книги були підручними.

Я їх читала і перечитувала багато вечорів поспіль, мені було затишно і спокійно у їхньому товаристві.

Сумую за безтурботністю і мрійливістю тих вечорів.

В юності здавалося, що весь світ біля твоїх ніг, що все життя попереду. І я багато мріяла про те, яким буде моє життя у світі. З плином часу я стала менше мріяти, розгубила юнацьку безтурботність.

Але радію, що маю вечори, за якими настають світанки.

Після вечорів з друзями ніби з відпустки повертаюсь

Зараз мої вечори проходять з сім’єю. Можемо вечеряти, дивитися фільми або просто відпочивати. У нас є свої ритуали, яких ми намагаємося притримуватися.

Наприклад, відкладаємо телефони і багато спілкуємося на різні теми.

Я багато їжджу світом, тому мало часу проводжу з друзями. Але інколи нам вдається зібратися разом вшістьох – ми дружимо з юнацького віку.

Це завжди прекрасні зустрічі, бо ми добре одне одного знаємо, маємо спільні історії, жарти, меми. Після таких зустрічей ти ніби із відпустки повертаєшся.

Іноді ввечері можемо налити собі по келиху вина

Умовним шеф-кухарем у нашій сім’ї є я, але вечерю ми з чоловіком завжди готуємо разом. Нам подобається ділити один простір на двох, жартувати, спілкуватися на різні теми.

Ми любимо прості, легкі рецепти і м’ясо в різних інтерпретаціях. Інколи пробуємо приготувати щось по рецепту з Інтернету, щоб урізноманітнити меню.

Інколи до вечері можемо налити собі по келиху вина: якщо є привід або настрій.

У Саржиному яру в Харкові «зливаюсь» з природою

У Харкові багато класних парків. Вони принципово відрізняються одне від одного.

Я живу у місці, де перетинаються три парки: сад імені Тараса, Шевченка, величезний центральний парк культури та відпочинку і Саржин яр.

Мій улюблений парк – Саржин яр. Там є джерело, куди харків’яни приходять за свіжою джерельною водою.

Там можна «злитися» з природою, і гуляти багато годин поспіль, усамітнитися. А ще відчути інший, тихий Харків, в який пірнаєш із гамірної вулиці, здолавши буквально кілька сходинок.

Вечорами передивлюсь два улюблені бізнес-серіали

Я читаю щовечора, але, на жаль, це не завжди художня література. Інколи – шматки рукописів, інколи – робочі документи.

Часом буває, що нашу нову книжку прочитали вже всі книжкові блогери, а я ні. Звісно, стараюся наздоганяти читачів, але вдається не завжди.

По фільмах і серіалах я профан. Маю два улюблених серіали:

1. «Мільярди» – бізнес-серіал, який можу дивитися будь-коли, будь-яку серію із будь-якого сезону. У кожній з них є якась бізнес-задача, яку треба вирішити. І мене цікаво спостерігати за тим, як герої шукають правильні рішення.
2. «Форс-мажори», теж бізнес-серіал.

З фільмів дуже подобається «Невидимий гість». Він старенький, але вчить дивитися на одне й те ж питання із різних боків. Він вартий того, щоб витратити на нього вечір.

«Вигадую книжки», коли мені не вистачає інформації по якійсь темі

Наприклад, недавно я зацікавилася якудза. Почала шукати книги на цю тему, і зрозуміла, що їх мало, при тому, що це найдавніша структура мафії, яка частково легалізована. Я проаналізувала все, що мені вдалося знайти… І тому, можливо, на цю тему у нас буде книга.

Якось до мене «прийшла» книга увечері. Про конфлікти, які стаються і в сім’ї, і на роботі. Мені захотілося розповісти нашим читачам, що конфлікти – це єдиний спосіб розв’язання проблем.

А тому їх не треба боятися чи уникати. Звісно, вирішуються вони, якщо обидві сторони конфлікт визнають і захочуть вирішити. І я згадала, що про вирішення конфліктів багато говорить Максим Роменський.

Ми зідзвонилися, і в результаті з’явилася книжка «Конфлікти з дельфінами. Як розв’язувати суперечки в ІТ і в житті».

Там він зібрав реальні кейси і практичні правила, які можна і треба використовувати всім. Бо повномасштабна війна зробила українців сенситивними, деколи конфлікти виникають із нічого, набуваючи немислимих масштабів. Люди протистоять одне одному.

А ця книжка вчить, що конфлікт може об’єднувати.

Загубились в Італії і натрапили на дивовижний захід сонця

Особливий вечір у моєму житті відбувся під час робочої поїздки на Болонський книжковий ярмарок. Коли він закінчився, ми з колегами вирішили поїхати до Флоренції.

Але під час пересадки примудрилися сісти на поїзд, який прямував у інший бік. І так ми опинилися не у Флоренції, а у Прато, де потрапили на дивовижний захід сонця. Я ніколи раніше не бачила такої кольорової гами на небі.

І попри незаплановані пригоди і втому, ми були щасливі. Той захід сонця був вартий, щоб ми його побачили і назавжди залишили у серцях.

Ввечері ми ніколи не п’ємо каву. Я – кавоманка, чашечка кави зранку – особливий ритуал, який стараюся не пропускати. З одного боку, він заспокоює, а з іншого надихає, бо коли ти нікуди не поспішаєш і насолоджуєшся моментом, в голову приходять неочікувані ідеї.

Інколи так хочеться провести вечір за чашечкою кави, але тоді на мене чекає безсонна ніч. І я відмовляю собі у задоволенні.

Ввечері читаю менше новин і не слухаю військових експертів

Можливо, мої ритуали видадуться для когось банальними, але вони працюють.

Увечері стараюся читати менше новин і не слухати військових експертів. Бо після почутого мені важко заспокоїтися і заснути.

Також намагаюсь не гортати соціальні мережі. У моїй стрічці не так багато друзів, але всі вони або журналісти, або суспільні діячі, які мають активну громадянську позицію. І тому ввечері я можу «наштовхнутися» на фото ще одного молодого хлопця, якого вбила росія, і до ранку не зімкнути очей.

Розмова в колі родини без телефонів і новин – це найкраще заспокійливе, яке допомагає зберегти себе і свої нерви.

Інколи ми сім’єю або із друзями ходимо гуляти в парк, збираємося в кафе за чашкою чаю чи келихом вина.

Інколи я сама ходжу містом – люблю час від часу залишатися сама, щоб подумати, порефлексувати, помріяти.

Почитати ще про вечори цікавих людей:

• письменниці Євгенії Кузнєцової
• журналістки Богдани Неборак
• солдата ППО і кухаря Ярослава Гулака

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»