«Вчу собак і людей розуміти одне одного»: як кінологиня Оксана вечорами соціалізує собак

Авторитарний підхід до дресури базується на страху й підкоренні, — «Повинен, маєш, зобов’язаний».

Та кінологиня, зоопсихологиня та грумерка Оксана Матчак каже: «Стоп! Собака – член сім’ї, рівний іншим. Він вам нічого не винен». 

Вечорами Оксана допомагає цим тваринам готуватися до виставок та соціалізовуватися: ставати частиною суспільства. Долати страхи після обстрілів і знаходити спільну мову з двоногими «мамами і татами».

Собака замість берету

– Не була собачницею. Якось з мамою йшли на базар купувати мені берет: наколядувала ₴18. Та замість головного убору додому принесли цуценя — спанієля Асю. Мені було 12 років. На жаль, прожив з нами два роки і загубився. Так і не знайшли.

Коли Оксані виповнилося 15 років, вона захотіла собаку породи боксер. Але дорогою до боксерів на пташиному ринку трапився чорний комочок Бастер. Так в сім’ї знову завівся спанієль. Прожив довге собаче життя з батьками Оксани.

– У мене окремо від батьків собака з’явилася в 2011 році – хаскі Тайна, – ділиться спогадами кінологиня. – Ця порода потребує постійного руху, фізичних навантажень. У Франківську не було нічого для навчання та дозвілля хаскі. Тому ми об’єдналися з кількома власниками хаскі та маламутів та організували їзду в упряжках на санях та нартах. 

Слухові фобії — це сніжний ком

Робота з собаками Оксані сподобалась, тому вона пройшла навчання з кінології та зоопсихології. Стала хендлеркою: людиною, що готує тварин до виставок:

– Я думала, що найголовніше — гарна стойка. Насправді, гарна стойка формується тільки тоді, коли у собаки всьо ок з головою. 

Через ковід та війну нині в Україні виставок нема. Скоро відновляться, але поки Оксана возить собак за кордон. Вдома ж основна робота – соціалізація собак:
– До нас у Франківськ переїхало багато людей з собаками. Всі з ПТСР. Слухові фобії — це як сніжний ком: спочатку собака злякалась дуже гучного звуку, потім її починають лякати менш гучні.

Ми долаємо це поступово. Щоб не травмувати собаку, хазяїн побачить генератор за 10 метрів, розвернеться і піде. Наступного разу собака за 100 метрів уже буде лякатися. Тому уникати — не вихід.

Підлога, як глазур

Оксана займається з собаками зранку та ввечері. Вечірні заняття обов’язкові:

– Темрява може бути страшною. Собака може лякатись всього, навіть кущів. Тому я наполягаю на заняттях у темний час доби.

Поки спека, вечірні заняття — вихід:
– Вдень занадто спекотно. Ми починаємо тренування після 7-8 вечора, десь до 10 години. Що робимо? Імітуємо полювання: я перестрибую лавочку, собака теж. Або обійде. Дерево одне обійду зліва, інше справа. Собакам потрібно вмикати мозок: ага, полюємо на здобич. На шляху є перешкоди — долаємо. Просто кинути собаці палицю чи м’ячик — тільки стимулювати нервову систему, їм потім важко заспокоїтись. Ми робимо це, але у якості перерви між основними уроками.

Після занять кінологиня з собаками разом їдять. Вполювали:

– Беру собі ягоди чи фрукти і собаці щось, що можна довго гризти, але з’їсти повністю. Наприклад, яловичі жили. У собак нема відчуття насиченості. Тому стан тварини легко перевірити: якщо відмовляється від їжі — щось не так. Якось моя Тайна знайшла кілограм цукру вдома… Приходжу ввечері — вся підлога немов глазур: вона їла, пила воду, блювала. Все це застигло. Краса…

Я міська навіжена

Івано-Франківськ для Оксани — великий тренувальний майданчик. Її добре знають містяни:

– Пишаюся собою: мені треба видати міні-медальку, бо роблю Франківськ дедалі більше pet friendly (Сміється). Власники кафе знають: зі мною собаки поводяться добре, нас можна пустити. Мені ок ввечері зайти з собаками в магазин чи кав’ярню. Взагалі, якщо мене кудись запрошують без собак — навряд погоджуся. Хіба що це весілля чи день народження.

Собаки живуть сім’ями та сприймають нас членами своїх родин. Ми маємо бути лідерами для них та своєю поведінкою показувати що ок, а що ні:
– Простий спосіб швидко заспокоїти собаку — присісти біля неї. Поза стоячи — це для них як жовте світло світлофора: увага. З цієї позиції напасти або бігти. Якщо ж лідер сідає — тут безпечно. Можна розслабитись. Якщо ще й їжа є — взагалі нема чого переживати. Тому часто беру плед. Можу розкласти його хоч перед драмтеатром, всюди.

Я міська навіжена. Якщо тварина боїться натовпу — сідаємо у 100 метрах від нього. Потім ближче. Аж поки страх не мине. Так само з усім іншим. Екзамен мої підопічні здають на вокзалі, коли прибуває потяг та метушаться люди. Якщо там собаці буде спокійно — надалі все ок буде у будь-якому місці.

«Лежати», «кувирок» чи «дай лапу» — циркові трюки

До команд Оксана ставиться обережно:
– Радянська система вчила підкоренню через команди, строгачі, намордники. Мої собаки знають команду «плюнь». Бо є інстинкт на вулиці підбирати, з цим нічого не зробиш. Але попросити виплюнути ми можемо. Ще вчу команді «стій» — щоб не вибіг на дорогу чи не погнався за котом. Вона корисна.

«Чекай» — коли мені треба кудись зайти, а його лишити на вулиці. Якщо над пустою мискою сказати псу «чекай», він буде чекати. І це створить між вами прірву: чому я мушу чекати, хіба ми не рідні? Що я зробив не так? Чи дасть корм взагалі?

Оксана вважає, що якщо у собаки нюанси з поведінкою — проблема, скоріше за все не в ній. А в недопрацюванні хазяїна від незнання: 

– Я говорю з собаками однією мовою і вчу їхніх хазяїв цієї мови. Командою «до мене» не користуюсь. Краще присяду та покличу на ім’я — це спрацьовує краще. Інші команди на кшталт «лежати», «кувирок» чи «дай лапу» — для мене циркові трюки. До мене приходять іноді власники тварин і гордо кажуть: мій собака вже вміє давати лапу. А на вулиці що? Поки нічого. 

Собачі передчуття

Ще собака показує вам пузо не для того, щоб ви його чесали:

– Це прояв довіри. Хочете віддячити — погладьте грудну клітину — ту частину живота, яка закрита ребрами. Поцілунки собака теж не розуміє: тикання закритою пащею для них — прояв агресії. Значить далі буде укус. Думаю, ви бачили як пес притискає вуха під час поцілунку? Йому неприємно в цей момент. Але звикає з часом та терпить, бо сильно любить.

У Оксани день народження 22 лютого. 24-го 2022 року вони з друзями та собаками мали їхати в гори святкувати:
– Крім Тайни, якої не стало недавно, у мене є ще пес Тор — рудий хаскі. Ніч на 24-е ми прогуляли з ними на вулиці: обидві були неспокійні. Я не вірила, що може бути війна. Вони передчували. Потім високо в Мармаросах за кількасот метрів від кордону з Румунією Тайна відчула приліт по Франківську.

Не давала нам спати всю ніч, то вийти просила, то їсти… Собаки знають, де їхній дім. Відчувають. Наукового пояснення у мене нема. Але коли Тор веде себе наполохано — буде приліт. Перевірено неодноразово.

В горах можна простежити різницю у поведінці кобелів та сук. Вона є завжди, звісно, але там добре видно:
– Дівчина собака, якщо загубиться — повернеться додому. Хлопець — на те місце, де востаннє був лідер. Якось взимку йшли групою на лижах: 800 м по снігу на лижах вгору до будиночка-притулка. Тор спочатку йшов за мною, потім пропав. Де мій рудий?

Виявилось — повернувся донизу. У мене не було сил за ним спускатись, а без мене йти не хотів. Довелося друзям вмовляти його. І це вночі, в темряві. Закінчилось все добре.

Суші, шампанське та собаки

Зв’язок Оксани з собаками дуже міцний:

– Якось ввечері фб підкинув мені спогад про пса Адара, якого я тренувала. Побачила і захотілось плакати… Так сумно стало чомусь. Наступного дня телефонує власник: собаку вкусив кліщ. У той час, коли я почувалась жахливо, його відкачували. Добре, що все обійшлось.

Після вечірніх  занять з чужими собаками кінологиня повертається додому до своїх: крім Тора, у неї зараз тимчасово живе чотиримісячна коллі Дейзі.

Одягає навушники: слухати музику чи подкаст. Йде блукати з ними містом:

– Можемо піти в парк на острів. Тайна дуже любила купатися, а Тор взагалі воду терпіти не може. На вечерю беру їм яловичі жили, трахеї чи бичачі корені. Собі полуницю.

Коли Оксані теж хочеться соціалізації, вона ввечері зустрічається з подругами:

– Беремо шампанське та суші. І собак, звісно.

Ще про вечори з тваринами:

Ольга Бродська

журналістка