Знайомтесь, Пан Ярко, екскурсовод, що закохає вас у вечірні Чернівці

Пан Ярко — образ, який створив екскурсовод Ярослав Адамчук з Чернівців.

Йому 30 років, історик за освітою. Має альбінізм і ділиться інформацією у соцмережах про цю генетичну особливість.

У 2017-2022 роках Ярослав проводив Нічні театралізовані екскурсії Чернівцями. Вдягав костюм по моді 19-го століття, запалював керосиновий ліхтар й вів туристів через вулиці та дворики вечірнього міста.

Зараз нічні екскурсії на паузі через воєнний стан, але і він і туристи чекають їхнього відновлення.

«От би побувати на творчому вечорі Кобилянської! Або проїхатись вечірнім містом на першому трамваї у Чернівцях!», — мріє Пан Ярко. Далі — його пряма мова.

Вечір підсилює атмосферу міста

Ідею нічних екскурсій я підмітив у Рівному. Побачив там такий формат і подумав, що його не вистачає у Чернівцях. Перший тур запланував під час поїздки в Дніпро, анонс зробив у потязі Маріуполь-Львів у 2017 році.

Атмосфера міста – у деталях, а вечір їх підсилює. Підсвітка архітектури, світло у вікнах, люди на вулицях і в закладах — все набуває глибших кольорів, стає виразнішим.

Для мене Чернівці — місто, де люди зустрічаються. Наприклад, вулиця Кобилянської для мене як вуличний театр. Йдеш і чуєш розмови про кохання, роботу, політику людей, які зустрілись.

Все, що можна ввібрати з Чернівців — все зібрано на одній вулиці. Якщо створити іншу пішохідну вулицю, то навряд чи вона забере цю енергетику, яка є тут.

Приємно, що люди витрачають на мої екскурсії найцінніший ресурс — час

Для екскурсій з Паном Ярком замовив пару костюмів, сорочки, взуття — все пошито під замовлення. Так підтримую місцевих кравців, це зручно і влітку костю для мене є перевагою. Інакше б моя шкіра горіла на сонці.

У нас є біржа музикантів на вулиці Кобилянській, біля палацу урочистих подій. Колись музики там грали, щоб знайти замовників на весілля, дні народження. А тепер це невеликий колектив, який професійно грає на тому місці і продовжує традицію. Зажди кладу гроші й туристів заохочую, щоб підтримати цю міську історію.

Якось приїхали туристи з Києва. А був такий сильний вітер, що керосиновий ліхтар постійно затухав.

Туристи спалили коробку сірників, закривали мене колом від вітру, аби тільки ліхтар горів.

До Нічних екскурсій залучав акторів. І туристи не завжди знали: актор це грає на вулиці чи реальна людина.

Якось у дворику між Університетською і Поштовою кажу: «А зараз розповім про людину, яка працювала у цьому будинку». І підходить актор у костюмі, з пов’язкою на рукаві й суворо так питає: «А що це ви тут робите?».

Дівчинка-туристка обурилась втручанням і каже до нього: «А може б ви не заважали й дали екскурсію послухати?!». Так розлютилась, що ще мить і вона б сама того актора звідти прибрала.

Сміявся і тішився, що реалістично вийшло.

Нічні екскурсії на паузі з 2022 року через воєнний стан. Але гру акторів можна побачити на денних екскурсіях — я їх зараз проводжу.

Люблю залучати туристів до дійства: даю ліхтар потримати, наприклад

Нещодавно підходить чоловік з дитиною: «Пам’ятаєте кілька років тому я був у вас, ще ліхтар тримав?». Я й забув, а людина береже ці враження.

Вечір розслаблює людей. На денній екскурсії розповідаю про перше виконання «Червоної Рути» на Театральній площі. Але не завжди можу запропонувати заспівати пісню групі.

А на нічному турі завжди співали — сутінки, ліхтар, вечірня атмосфера додають інтимності.

Хотів би ввечері проїхатись першим трамваєм Чернівцями

Якби мав машину часу, то перенісся б у Чернівці другої половини 19-го століття. Це бум промисловості, поява залізниці, театру, кіно. Уявіть, читаєте, що у Відні з’явилась залізниця, і її вже запускають у Чернівцях. Місто змінювалось на очах!

Хотів би проїхатись першим трамваєм у Чернівцях у 1897 році. Він їхав від Народного Саду до Пруту — з’єднував Верхню і Нижню частину міста. Це крутий підйом або спуск, міські пейзажі того часу, городяни.

От би попасти на творчий вечір Ольги Кобилянської! Або зайти в гості до Ольги Юліанівни. Я б хотів послухати її, як і про що говорить, що її хвилює і цікавить.

Зараз можна будь-кого подивитись в YouTube, а тоді така можливість було тільки при живій зустрічі.

Ходив би вечірніми Чернівцями й зчитував би деталі атмосфери міста. Хто продавав вечірні газети? Що вони кричали? А чайові їм лишали? Якою була традиція походів у кав’ярні? Де лишали одяг? А капелюхи куди клали?

З минулого надихає історія бургомістра Чернівців Соломона фон Вайссельберґера (1913-1914). Під час Першої Світової війни росіяни окупували місто і зажадали викуп.

Соломон не втік, не залишив місто, а організував збір і заплатив викуп. Це сильна історія про те, як люди ставлять інтереси громади вище особистих інтересів.

До Першої Світової війни у Чернівцях майже половина городян були євреями. Їхній вклад в історію міста колосальний — будинки, бізнес, медицина, культура, гастрономія.

Коли на Театральній площі ввечері запалюють ханукальну свічку, то всі розуміють — це частина нашої історії.

Якщо шукаю вечірньої розрядки, то йду на чай у кав’ярні друзів. В «Момент», Mary Be чи «Віденську кав’ярню». Люблю затишні місця, де є місце теплій розмові, історіям. Або з рідними сидимо з гарячим вином.

Після роботи ввечері вдома мене зустрічає кішка Попелюшка. Ще взуття не зняв, а вона вже на спині сидить — сумувала. Підібрав її на вулиці.

Якщо ввечері мені треба підзарядка, то гуляю. Слідкую, що змінилось в місті, про що люди говорять на вулицях, шукаю ідеї та історії для екскурсій.

Люблю театр. Хороша вистава «Вовчиха» за мотивами творчості Ольго Кобилянської у чернівецькому театрі. «Ромео і Джульєтта» сподобалась.

А ще вподобав виставу для дорослих «Пригоди бравого вояка Швейка» режисера Івана Даніліна у нашому Театрі ляльок.

Передивляюсь старі фільми. «Форест Гамп», «Легенда Багера Ванса», «Білий птах з чорною ознакою».

Зараз читаю історичні книжки. Дочитую «Червоний імперіалізм» історика Владислава Гриневича. Дуже сподобалась «Архіви КДБ» Едуарда Андрющенка. Цю б книжку поставив в усі бібліотеки України, такий матеріал цікавий зібрано.

На YouTube я підписаний на «Історія для дорослих», «Історія без міфів», WAS, It’s a Good Trip Саші Ляпоти про велоподорожі.

Коли читаю, то вмикаю класику. Фортепіанну музику, коли треба відволіктися від усього. Динамічну скрипку, коли щось роблю і потрібна енергія.

У плейлисті на YouTube Music в мене є й диско 80-х і сучасна музика. Слухаю Sasha Boole, Skofka, «ДахаБраха», Dakh Daughters, Go_A, люблю Назарія Яремчука… слухайте, оповідаю ніби про плейлист чоловіка за 50!

Вечерю люблю готувати з натхненням. Можу плов зробити зі сванською сіллю, борщ зварити чи вареники з солоним сиром.

До вечері — трав’яний чай. Може вино або дуже рідко пиво, щось крафтове, цікаве.

Особливий вечір у мене стався під час веломандрівки у Шаргороді. Спитав у поліціянтів, де можу стати з наметом у місті на ніч. «Ой, де б це тобі стати у нас, щоб тебе не побили…», — відповіли.

Поїхав за місто, став на ніч у лісосмузі — між городами й полем з соняхами.

Ввечері мене надихають нові історії, нові замовлення екскурсій.

Засинаю швидко — 2-3 хвилини й вже сплю. Сплю міцно, а якщо зранку екскурсія, то прокидаюсь бадьорим і повним сил — люблю свою роботу, чекаю на зустріч з людьми.

Найкращий вечір в житті — це вечір з найріднішими людьми. Коли почуваєшся затишно в будь-яких обставинах.

Ввечері я ніколи не почну роботу, яка мені не подобається. Вечір це про відпочинок, про планування. Не буду витрачати цей час на те, що не до душі.

Як проводять вечори інші цікаві українці:

Артем Кузьменчук

головред «Вечора»