«Кінь цупив з намету яблука, лисиця тягнула кросівок у хащі» — чим дивують вечори в походах з наметами гідесу Анну

Гідеса та археологиня Анна Петраускене часто носить великий рюкзак та ходить стільки кроків на день, що крокомір може зламатись. 

Показує туристам дику красу природи та допомагає відчути повноту життя.

Якщо є вогонь в очах, друзі та старенький намет – світ відкритий перед тобою. 

«Вечір» розпитав Анну про вечори у мандрах та романтичні ночі у спальниках.

Грушки-гнилушки у першу ніч в наметі

– З дитинства була фізично активною: займалась різним спортом, підготовку мала хорошу. А походи почались з Говерли. Мені було десь 16-17 років, нас повели групою туристів на Говерлу, але… Ми опинились на Петросі. А бусик нас чекав під запланованою горою. Тож вийшла справжня рятувальна операція. Та мені сподобалось все це, весь двіж. Відтоді й ходжу в гори.

Першу ніч в наметі Анна теж провела в Карпатах:
– Поставили великий брезентовий намет, який дістали з хламовника чийогось баті, під єдиною грушею на полонині. Грушки-гнилушки падали періодично донизу і перетворювались на пюре.

Рельєф неоднорідний, груші збирались в одному місці. І серед ночі кожен, хто виходив з намету, виїжджав у це грушеве пюре. (Сміється)

Весілля на розкопках

Пюре теж не стало на заваді похідному шляху Анни. Вона зробила кілька висновків: штани хай сохнуть швидко, намет буде сучасним, а спальник по сезону.
– З подругою у складчину купили на Русанівці простенький намет. Назбирала грошей монетками по 25 та 50 копійок. Як крамарі на нас сварились! Та нам був потрібен переносний дім. Окрім звичайних походів, мали їхати на обов’язкову археологічну практику для студентів історичного факультету.

Місце – Ходосівський археологічний комплекс. Багатошарова пам’ятка: можна знайти артефакти від Бронзового віку до Київської Русі. Там є вагончики, у яких можна жити, але місця на всіх не вистачало. А в сусідньому селі живе Павло Зібров.

– По плану мали бути там 2-3 тижні. Але нам так сподобалось, ми роздружились з іншими учасниками… Експедиція затягнулась на багато років. Там я зустріла свого чоловіка. Одружились теж на розкопках: наш намет стояв в центрі, а гості розмістили свої по колу. У мене була сіра смугаста сукня. Хтось пришпилив рожеву фату з сітки, якою огортають квіти в букеті. 

Тушкованка, піжамки та цвяходер

Похідна романтика стала професією Анни: спочатку археологині, далі гідеси:

– Лишилась працювати археологинею після навчання, отримувала скромну зарплату. Якось до нас приїхав археолог з Нідерландів. Я його возила на авто по всіх державних інстанціях, де його треба було «пред’явити». Спілкувались англійською. Мені сподобалось. Може, спробувати себе в туризмі?

Дівчина навчилась прокладати маршрути, читати мапи, розраховувати кількість їжі. Освоїла походи у всі пори року з різноманітним спорядженням. Та всього не продумаєш:
– У перший похід з групою я забула викласти купу магнітиків та цукерки з Естонії, звідки тільки повернулась. Так на Говерлу їх і поперла. Рюкзак був здоровий та важкий. Більше так не робила.

Зате чого мої туристи тільки з собою не беруть! Водила якось взимку на Горгани п’ятьох чоловіків. Всі матьорі, досвід великий. Один з них взяв у похід… Гейзерну кавоварку. Хотів красиво пити каву. А пальник під неї забув. На інші пальники вона не стала. Так, бідний, і проносив її дарма. 

– Ще був батько сімейства, який ніс дуже великий рюкзак. Я гадала: що ж так? Потім помітила: щовечора його діти у нових піжамках. Спортсмен-качок боявся в поході схуднути: набрав тушкованки в склі та сардин в банках. В перший же вечір ми це все з’їли разом.

І що? Звісно, не схуд. Туристка-юристка тягала з собою видрукований збірник судових засідань. В останній вечір нарешті віддала його на розпалку. Чоловік з іншої групи взяв з собою… Цвяходер. Досі не знаю, навіщо. Кінь цупив з намету яблука, лисиця тягнула в кущі кросівок – чого тільки не було!

«О, дівчина, так?..»

Після Карпат відкрився весь світ. Анна вивчила гірські стежки Румунії, Норвегії, Швеції, Чорногорії, Туреччини. 

Показувала гори як українським туристам, так і іноземним. В сезон частіше була за кордоном, ніж вдома.

Навіть марсіанські пейзажі Ісландії стали їй рідними:

– У цій країні багато кемпінгів. В одному з них ми стали на першу ночівлю. Там же був обладнаний простір для загального користування – столи, лавки, захист від вітру. Все це стоїть на дерев’яних піддонах. Один з наших хлопців пішов туди вночі й впустив свій айфон чітко під дошки у лавову пустелю. Пів на дванадцяту ночі, всі сплять, я думаю: «Пан з цвяходером, як тебе зараз не вистачає». Всіх побудили – ні в кого нема. 

Тільки місцева справжня ісландська жінка одягнула справжній ісландський светр, винесла цвяходер, зняла дошку, дістала телефон, прибила її назад. Були шоковані.

В Ісландії стався також єдиний сексистський випадок у її практиці:
– Не було такого, щоб хтось сказав: «Ти жінка, не потягнеш, куди тобі ще нас вести».

Та в Ісландії був тур на автокемпері: я мала багато годин бути за кермом. І один мужик каже: «О, дівчинка, так?..» Його швидко поставили на місце. Інші туристи були чемними. В аналогічному турі були самі дівчата і один хлопець. Він одразу роздав нам вушні затички: «Вибачте, я хроплю». Пережили, нічого страшного. Мені непросто заснути, коли хтось хропить, але якщо сильно втомлена — вирублюсь.

Рушниця та вівсянка на Шпіцбергені

Холод теж не стає сну Анни на заваді:
– Теплий спальник, кілька шарів одягу, шапка, рукавички. Якщо зовсім холодно — закриваюсь з головою. Дихати складно, але тепло. Найхолодніша ночівля у мене була на горі Піп Іван: не змогли піднятися до будиночка-притулку, поставили намет просто на схилі. Всередині було -10°C, місця всім не вистачило.

Спала на завороті намету верх ногами. Вітер капець, не сон, а шопопало. Хтось ще й хропів… Але зранку після таких ночей я прокидаюсь і кажу собі: «Складна холодна ночівля. Та ми це зробили». Люблю бути в дорозі: кожного разу нова локація, нове місце. Умови для сну – це деталі. Головне після 30 брати з собою ортопедичну подушечку. (Сміється)

Крім роботи, Анна ходить в походи для себе. Правда, звичайні країни її уже менше цікавлять. Настав час екстремальних мандрівок:

– Шпіцберген – це норвезький архіпелаг в Арктиці. Нас з подругою потягнуло туди. Ми довго готувалися. Вчились стріляти з рушниці: вихід за межі населених пунктів без неї на Шпіцбергені заборонений законом. Там живуть ведмеді, що розривають людину на шмаття. Приїхали. Знаєте, яку зброю нам видали? Маузери часів Другої світової. На карабіні була… Свастика. 

– Справжнє нацистське клеймо. Правда, замість того, щоб гордо чергувати вночі з цим маузером, ми обидві спали. Слабоуміє та відвага. Крім цього, ми ще і їжу не розрахували: взяли пакетик пивних ковбасок і трохи каш.

Дня три-чотири вечеряли пустою вівсянкою, яка ставала дедалі більш водянистою… Нічого. Зате нафантазувалися, що потім будемо їсти.

Тіндер в Арктиці

Найцікавіша пригода з цього холодного краю сталась в останній день походу:
– Ми йшли не в сезон. Транспорту нема ніякого, щоб доїхати до населеного пункту. Але є подруга. У подруги Тіндер. Вона там написала, що нам потрібна допомога. 13 чоловіків відгукнулись! Ми обрали одного, він приїхав, забрав нас і ще екскурсію потім провів.

Після поїздки на Шпіцберген Анна продовжила вчитись стріляти: тепер займається професійно, їздить на міжнародні змагання. Вечорами тренується вдома:
– Це називається «холості маніпуляції з рушницею». На стрільбах ми бігаємо, стрибаємо, стріляємо з-за рогу. Тому всі рухи мають бути швидкими, щоб очі не розслаблялись. Цим тренуванням багато місця не треба, у квартирі ок.

Якщо ввечері хочеться більше спорту – є грифи для штанги та турнік. Недостатньо ходьби – завжди рада прогулянці собака Ягда. На вечерю любить щось просте: салати чи зроблений у власному дворі шашлик. Є натхнення – пальці торкаються клавіш:
– Крім різного спорту, у моєму житті є музика. Я закінчила музикальну школу, добре граю на фортепіано. А вечорами кілька разів на тиждень співаю у хорі «Золоті ворота».

Хористів в походи не вожу, туристів співати теж. Це різні життя, які не перетинаються.

Більше про вечори в дорозі:

• Як волонтери вітали військових з Новим Роком

• Пікнік під водоспадом та африканські барабани гіда з Косова

• Уроки кермування авто в темряві

Ольга Бродська

журналістка